Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

– Що, Сердючок, рiдну кров учув?

Баба Маройка намагаеться знайти хоча б одного батька для дивного Келиного сiмейства. Келя живе без чоловiка рокiв з двадцять, але вона так любить дiтей, що не може прожити без новонародженого хоча б один рiк.

Келя, забувши про все на свiтi, потяглася з бичком у жовтих шкарпетках iз глини за дiдом з козою – Левко спокiйно i незворушно проходив через двостороннiй бабський гармидер.

– Куди тебе несе, ану повертай, щоб ти собi шию звернув у цьому яру! – перекинулася баба Маройка на комбайнера Радика: вiн вправно розвертав над проваллям свiй самохiдний комбайн – угледiв дiда Левка, свого майбутнього родича, свою нинiшню жертву.

І так вони рухалися по грунтовiй дорозi – попереду дiд з козою, позаду – самохiдний комбайн. Дiд присяде на узбiччi, Радик призупинить машину i знущаеться:

– А я вашу Оксану на цiлину заберу!

Дiд пiдiймаеться, простуе далi, за ним, не вiдриваючись, торохтить комбайн.

– А я вашу Оксану вкраду!

І усмiхаеться бiлозубий Радик так спокiйно, ясно i щиро, так одверто сватаеться…

– Поламаю ребра серед ночi.

Тобi i iй, сучцi. Ух, босяцюра, – незлобливо вилаявся Левко…

…Стоiть ясний день. До широкоi автостради тягнеться грунтовка, звивиста, вибоiста. Один ii край ховаеться за бiлими мазанками, другий – несмiло впадае в бетонку.

Левко лежить перед козою i розповiдае про свого улюбленого сина.

– Ти ж пам’ятаеш, вiн такий делiкатний, культурний.

– М-ме, м-ме, – пiддакуе йому коза, висмикуючи з його рук соковиту конюшину.

– Вiн, бувало, селом як пройде, аж учительки на вiкнах в’януть.

– М-ме, – пiддакуе дiдовi хитра коза.

– Козо, козо, доживеш ти до сiмдесяти годочкiв, нiякий чорт i не згадае про тебе, нiби ти iм i не батько, хоча б один сучий син навинувся чи телеграму вдарив! Навiть Оксанi баки одбило.

– М-ме, м-ме, – коза нагадуе дiдовi, що трава скiнчилася.

– Ось Івась приiде, до дохторiв нас повезе, золотi зуби нам уставить…

Дiд лежить неподалiк вiд дороги, лежить навзнак, коза щипае траву на узбiччi.

Дiд скинув своi новi черевики й вiд задоволення ворушить босими ногами. Одним оком Левко бачить, як у коловоротi вiд групи проводжаючих вiддiлились двi постатi – хлопець з дiвчиною, спiшать до бетонки. Рудий високий хлопець несе чемодан то в правiй, то в лiвiй руцi, дiвчина (певне, сестричка) бiгае то вправо, то влiво i невмiло чи допомагае, чи так висить на валiзi.