Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

У селi бiльше землянок, нiж бiлостiнних мазанок.

– За податком iдуть! За податком! – бiжать хлопчаки, притримуючи штанцi однiею рукою, спiшать виконати свою одвiчну мiсiю вiстунiв.

За кiлька хат од Левка з’являються фiнагент у важкому кавалерiйському галiфе з червоними лампасами i високий, до чорноти просмалений об’iждчик у зеленому картузi з чорною околицею – Дармидон.

Левко хитро пiдморгуе пiдлiтковi Івасевi, ставить помальовану смолою драбину i, чiпляючись за джгути сухоi ненадiйноi смоли, викарабкуеться до самого димаря – це мiдна розкраяна нiмецька гiльза.

За ним натужно тягнеться малий Івась: в однiй руцi в нього, майже пiд пахвою, довгий нерозряджений снаряд, в кишенi вiддулися молоток i обценьки.

Батько з сином спокiйнiсiнько всiдаються на кону даху i починають неспiшно знешкоджувати страшну зброю. Променi сонця виграють на полiрованому стволi гiльзи.

– Киш у хату! – гонить переляканих, але цiкавих синiв рудувата сусiдка, вона визирае з напiвпричинених дверей землянки.

Тiкае баба, оглядаючись на свого збожеволiлого сусiду, бiжить з цинковим тазом по розсипищах бiлих, пойнятих фiолетово-синiм блиском, шкаралущах молюскiв – у тазу пiдстрибують свiжовпiйманi линки.

Тiкають вiд проклятоi Левковоi хати фiнагент з Дармидоном у зеленому вiйськовому картузi.

– Ой, гляди, Левко, приведемо мiлiцiю, коли податку не заплатиш!

Та Левко так дзвiнко, так хоробро б’е молотком по снаряду, що Дармидон тiкае подалi, а однорукий фiнагент присiдае з переляку.

Залягла в кущах, очiкуючи вибуху, баба Маройка – в ii руках задихаеться леггорна з червонястим гребенем.

…Уже на подвiр’i, пiд грушею, топчучись бiля труни, старий перевдягаеться в свою найдорожчу одежу: натягуе свiжу байкову бiлизну, а стару складае на прохолоднiй лавi, одягае чорнi святковi штани, взуваеться в новi черевики, вийнявши iх з картонноi коробки, i, поцiлувавши внучку в чоло, зауважуе, що черевики затiснi. Трохи розпускае шнуровку, влягаеться в домовину, складае руки на грудях.

Потiм, щось згадавши, ще раз схоплюеться на ноги, виносить люльку, виймае зi старих штанiв кисет з турецьким тютюном, шукае сiрники i, полiнувавшись знову вставати, засинае з нерозпаленою люлькою в ротi…

І прийшов судний день

Вони йдуть полем. Однi несуть вiнки, нанизанi на руки, iншi – валiзи. Похоронну процесiю замикае хлопчик у блакитнiй матросцi, та Сидiр Львович – iнспектор обласного комiтету ДТСААФ.