Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

І коли коловорот одягаеться в ланцюг, обмотуючись виток за витком, i коли вiдро, повнiсiньке по вiнця, стане на свiжовструганi цямрини, там мокро спалахне одне, двое, трое яблук. Це вони легенько погойдуються в розсохлих дiжках, що стоять обiч криницi, це iх несуть iз водою на вигнутих коромислах.

І бiжать сюди стежки – то витертi щодень босими ногами, то майже зарослi.

Гурт молоденьких дiвчат щебече бiля криницi.

Порипуе коловорот, дiвчата миються, одставивши стрункi загорiлi ноги, танцюють на мокрiй травi, регочуть, обливаючи одна одну; Левко сидить угорi на самому вершку яблунi й пасеться очима на iхнiх струнких засмаглих тiлах.

Дiвчата й гадки не мають, як назирае за ними старий. І ввiрвався терпець у дiда – цiлий яблуневий дощ бризнув на землю, в дiжки з водою, в порожнi вiдра, в криницю, на метких реготух – дiвчата з повними фартухами яблук не встигають одбiгти.

І знову тихо, лише батько завмер на вершку яблунi, над ним серпневе небо, посмуговане бiлими стрiчками вихлопних газiв.

І видно дiдовi Левковi, як на призьбi грiеться на сонцi Соломiя, склавши руки на повному животi, як ганяе навколо хати сiроокий онук у матросцi – вербовий пропелер захлинаеться вiтром…

Вона вiчна, ця криниця – безодня,

Тече вода та й iзо дна холодна…

Камiнний хрест Івана Дiдуха, по прiзвиську Переломаний

Лiтературний сценарiй за новелами Василя Стефаника

Дiють:

Іван Дiдух, по прiзвиську Переломаний, або Мнекий.

Іваниха – баба Катерина Дiдушка.

Два сини, вже канадiйцi.

Внучок Андрiйко – грамотний.

Кум Михайло, по прiзвиську Твердий.

Сусiд Петро.

Сусiд Гьоргiй.

Сусiд Андрей.

Молодий газда Якiв.

Кума Тимофiiха.

Злодiй зi свiта.

Мати-небiжка.

Дiвчатка з сухими квiтками.

Дiти з труною.

Односельцi Івана Дiдуха.

Кiнь Івана Дiдуха.

Жайворонок.

Сонце.

Горб.

Камiнний хрест.

Смерть – бiла плахта.

І

Як дiд Іван, по прiзвиську Переломаний, на свiй родовий маеток – на Пiщаний горб – iхав…

Раннiй ранок.

Досхiд сонця. Їде Іван Дiдух, зiбганий у поясi, по прiзвиську Переломаний, у поле iде пiльною дорiжкою.

Один кiнь. Малий вiзок iз дубовим дишлем. Газда. Кiнь запряжений у пiдруку, дiд Іван – у борону, на конi – ремiнна шлея i нашильник, на дiдовi Івановi накладена мала мотузяна шлея. Нашильника не потребувае, бо лiвою рукою спирае лiпше, як нашильником.

Тягнуть гнiй на горб. Пiщаний горб – то Іванiв маеток.