Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Зупинилася з вiдрами, щоб не завадити батьковi, Соломiя – слiди босих нiг на травi.

– Набирай, доню, набирай, – каже, не дивлячись на неi, Левко.

Рипить старий коловорот, i темна безодня-криниця ковтае вiдро…

Якось хлопцi вiд’iздили з дому. Левко, зiгнувшись у три погибелi, маленький, смутний, пiдпилий, сидiв серед своiх широкоплечих синiв на переднiй пiдводi. Так вiн i не погодився взутися, його босi ноги звiсилися серед жiночих у модельних туфельках, серед чоловiчих – у красивих блискучих черевиках.

Село висипало з хат i ломило тини.

Оксана проводжала гостей у машинi, а за ними iхали сини з батьком. І коли вони виiхали на греблю, Петро знову не мiг стриматись, угледiвши по боках збiльшенi фотографii колгоспних маякiв – серед них iз портрета усмiхався знайомий нам чоловiк з повнiсiнькою обоймою зубiв, а внизу заплiтався калiграфiчний напис: «Знатний вшивальник колгоспу Левко Сидорович Сердюк».

– Тату, а ви босий фотографувалися?

Левко сплюнув пiд колесо, не глянувши на пришелепуватого сина.

– Тьху, безстидник, – зразу ж примирливо мовила Наталка.

Кричали щось веселе дiдовi два маляри з даху млина, а запорошений борошном мiрошник став во фрунт перед посмутнiлим Левком.

Виринула з-за рогу млина, спецiально пiдготувавшись до урочистостi цього моменту, всюдисуща баба Маройка: далекий шлях здолали ii ноги заради такоi оказii.

– Значить, Сердюки, вже розповзаетесь? А добра б вам не було! Щоб не мали де присiсти, де прилягти i ноги поставити! На один день поткнули носа в село, панство нещасне, i розлiтаетесь, як сороки, як мушва, як та сраля, прости Господи.

А де ж ви там, у городах своiх, знайдете такого батька, такого робiтника, такого вшивальничка, такого золотого чоловiка, як ваш Левко? Таж вiн наш Левко, а не ваш! У нього руки, що за руки – цiни iм не складеш! І розбитний же вiн у нас – i до плуга, i до рала, i до молодиць гала-драла, а ви, значить, розлiтаетесь…

І тiльки рибалки не спускали очей з поплавцiв: баба бабою, а риба рибою, – та Левкова родина поволi ховалась за горою.

Довго стоiть перед очима далека, зрошена нiчним дощем степова дорога, по якiй вони вiд’iздили, нiби набивала собi цiну й хотiла здатися дорогою вiчностi…

Епiлог

Корiнцi яблук не витримують ваги плодiв – гучно ковтае iх криниця, лякаючи метких ластiв’ят.