Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Злодiй присiдав, хапався за литку. Господар сопiв, помучений, i ловив у груди повiтря.

Коло постелi сперлася стара Іваниха, застрашена i заспана. Вона нiяк не могла попасти рукою в накинутий на одне плече пiджак, стояла оторопiла, хрестилась.

З печi виглядав хлопчик Андрiйко.

Дiд Іван однiею рукою тримав злодiя, другою вимахував до баби, кричав:

– Не стiй, але пiди зараз за Гьоргiем i за Михайлом. Скажи, аби зараз прийшли, бо я злодiя маю в руках.

Іваниха вискочила з хати. Андрiйко висунувся з печi, дiд Іван шпурнув на нього якоюсь ганчiркою – онук сховався.

– Якби попав на слабого, взяв би жите коло власноi хати.

З усiеi сили заiхав злодiевi в живiт, той скорчився – Іван за цей час приступив до лави, взяв кварту з водою i пив. Пив лакомо – було чути булькотання води в горлянцi. Рукавом витер лице, глядючи на злодiя, сказав:

– Не треба йти до цирюльника, напустив кровi доста.

Тiльки пiдняв другий рукав, аби втертися, Андрiйко на печi зойкнув: злодiй вдарив дiда кулаком межи очi.

Господар засопiв i зослiпу схопився в напiвтемнiй хатi за полiно:

– Ти б’еш, та й я буду, ану, хто лiпше?

Замахнувся грубим буковим полiном.

Злодiй упав на землю. З нiг сикнула кров.

– Тiкай тепер, як можеш, я тобi нiчого не скажу.

Дiд Іван одiйшов подалi од порога до столу i став кидати крихти хлiба в рот. Шикав на дитину. Довго мовчав. Злодiй конвульсiйно повзав коло порога.

Тьмяний каганець не мiг продертися через темряву по кутах. Почали несмiливо гудiти мухи.

З нiг злодiя текла кров.

Господар не витримав.

Іван: Та затамуй собi кров, чоловiче, бо вся витече.

Злодiй: Дай менi води, газдо.

Іван: Дам тобi води, крiпися, бо не знаеш, що тебе чекае!

Запанувала мовчанка. Совався злодiй. Гудiли мухи. На печi шупортався Андрiйко.

Дiдух нипав по хатi, лаявся:

– І де та баба в бiса дiлась?

Злодiй притих, почав затяжно, тоскно, здалеку.

Злодiй: Ти, бачу, моцний, газдо.

Іван: Я моцний, небоже, я коня на плечi беру, ти недобре трапив до мене.

Злодiй: А натуру маеш мнеку!

Іван: Я мнекий, але злодiя живого з рук не пускаю!

Злодiй: То я вже маю тут загибати?

Іван: Або я знаю, чи ти твердий, чи мнекий? Як твердий, то можеш витримати…

Іван Дiдух став на пiл, роздер шмат староi сорочки, кинув злодiевi.

Іван: Затамуй собi кров.

Злодiй: Нащо, аби гiрше болiло, як битимеш? Кров – то е сам бiль.

Іван: Як я вже буду бити, то мусить болiти, хiба би дух спустив.