Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Закусювали, знов пили.

Михайло: Скажи нам, чоловiче, вiдки ти забрiв у наше село, чи ти близький, чи далекий?

Злодiй: Я зi свiта.

Михайло приступав до екзекуцii не поспiшаючи. Його задубiлi руки теребили шмат хлiба i були спокiйнi, вони звикли до всяких бiйок. І тут вiн був заводiя. Вiн допитувався далi.

Михайло: А як ти, ци нашоi мужицькоi ложи, чи мiщанськоi, чи панськоi?

Злодiй дивився на нього з найбiльшою боязню – в чорних чоловiчках цього газди свiтилася його смерть, це вiн знав напевне i не чекав вiд Михайла помилування.

Михайло: Бо iнакше до тебе застосуемося. Мужика то так б’еться: зо три рази люшнев долуманом по головi, стiльки раз по лицi, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братися, а як вiн пiд ногами, то легка робота.

Михайло перехиляв горiлку, нюхав цибулину, дивився тупо, говорив тяжко i натхненно, Гьоргiй йому пiдтакував, Іван Дiдух дивився на Андрiйка, що слухав з печi i знiяковiло пiдцмокував до нього. Стара Іваниха як була в кожусi, так i досi не скинула, сидiла на тапчанi, погойдувала взутими ногами.

Михайло: А пана рiхтуеться знов на iншу ладу – люшнi не показуй, бо вмре вiдразу, але пужiвном настраш. А як вiн делькотить на цiлiм тiлi, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже пiд ногами! Походи трохи по нiм мiнуту, двi, та й готовий, ребра потертi на форост, бо то бiленька кiстка, як папiр. А Лейбу береш на пiрший вогонь за пейси, вiн скаче, плюе, корчиться, як пружина. Але ти на то не дивишся, лише закладаеш великий палець межи два малi та й дьогом його попiд ребра, все дьогом.

Газди тяжко, тупо засмiялися, а Михайло остромив голову поза Івана i чекав, що йому злодiй скаже.

Михайло: Ну, до якоi вiри пристаеш?

Злодiй: То, газдо, таке, що як ви п’ете горiвку, то ви мене жадним способом живого з рук не пустите.

Михайло: Правду кажеш, бiгме, правду, за це тi люблю!

Злодiй: А заки вб’ете, то дайте ще горiвки, най нап’юся, аби не знав, коли i як.

Михайло: Пий, на таке дiло пий, я не бороню, але чо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав! Мой, я твердий, я камiнний, тебе з рук моiх нiхто не вирве!

VII

Як злодiй дiда Івана зловив

Злодiй пiдняв келишок i звернувся до Іванихи в кожусi:

– За твое здоров’я, газдине.

Іваниха засовалась, подивилась на Андрiйка.

– І за твое, горобчику. – Злодiй пiдняв келишок до Андрiйка, Михайло забурчав.

Злодiй випив кiлька заразом сказавши:

– За вас не буду пити.