Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Бийте, кiлько хочете, я вже злагоджений.

Михайло: Чекай, бре, добре, що ти вже контетний, але ми ще не контетнi, ти по п’ять, а ми по однi. Як тебе здогонимо, пiчнем говорити.

Михайло дивився дуже весело. Гьоргiй якусь думку мав, але боявся ii виявити, заглядав у темне вiкно, а Іван був неспокiйний, перезирався з Іванихою, уникав дитячих поглядiв.

Михайло: Виджу, люди, що буде бiда, уступив би-м си геть, а щось мене до него тягне, ланцюгами тягне… Гай, гай, пиймо, закусюймо…

– Газдо, дайте, най вас поцiлую в руку, – сказав злодiй до Івана.

Іван одсахнувся як од прокази. Михайло ще дужче розвеселився:

– Ов, чоловiче, ти дуже боiшся, ов, це не файно!

Злодiй: Бiгме, вас не боюся, бiгме, i сто раз забожуся, що не боюся.

Михайло: А що ж?

Злодiй: Менi легко стало на душi тепер, та я хочу цього газду в руку поцiлувати. Вiн – сивий чоловiк, мiг би бути моiм татом.

Іван встав iз-за стола, ходив по хатi, потiм знову сiв скраечку – до злодiя.

Іван: Чоловiче, лиши мене, бо я мнекий на сумлiння, я не хочу, будь собi без мене…

Злодiй: Але дайте руку, бо грiх матимете, я хочу вас поцiлувати, як рiдного тата.

Злодiй поривався до Івановоi руки, той зводив десницю вгору.

Іван: Я цiлком мнекий, чоловiче, не цiлуй мене.

Михайло та Гьоргiй аж роти пороззявляли i горiлку перестали пити. Наiжачили голови, слухали, своiм вухам не вiрили. Бувалий Михайло зметикував.

Михайло: Тумана пускае, чьо вiн хоче? Ти, небоже, такого способу трiбуеш, е, ми й на це вченi!

Іван витрiщив очi як баран i не розумiв, що дiеться.

Іван: Змiркував, що я мнекий, зараз угадав…

Злодiй був у п’яному шалi.

Злодiй: Дайте, дайте, газдо, руку, але iз щирого серця, бо як вас поцiлую, то менi буде легко. Я виджу, що менi вже не ходити по свiтi, та хотiв би вiдпрощатися з вами.

Іван: Ти не цiлуй, бо геть змнекну, я тобi i так простю.

Злодiй: Але я вас просю дуже, бо я дуже тяжко буду умирати, бо я ще нiкого в руку не цiлував, аби нiби так iз серцем.

П’яний злодiй припав до плеча Івана Дiдуха, той випручувався, злився, аж плакав.

Іван: Тихо, мой, не жвинди, не пiдходи подалеки, бо як угатю, то й не дригнеш!

Злодiй: Коли ви гадаете, що дурю, а я, бiгме, правду кажу. Я, видите, як напився горiлки, та й менi отак утворилося в головi, що я маю згинути i цего газду в руку поцiлувати, аби менi Бог грiха зменшив. Та дайте руку, газдо, кажiть, най дасть.