Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Най дасть, я ж хотiв з ним iхати, разом з ним.

Іван: Куди iхати, що ти верзеш?

Злодiй: Хотiв iхати з ним, бiгме, не брешу, до Канади хотiв.

Іван: Що цей чоловiк вiд мене хоче, коли я не порадю, бо я жалiсливий такий, що я не годен тому стерпiти…

Іван не знав, де подiтися, що з собою робити в такiм клопотi. Вiн стидався, як дiвчина.

Іван: Мнекому все таке, все вiн у людей на посмiховиську, така натура паскудна! Та ви знаете, що як я трохи горiвки нап’юся, та й плачу, таке знаете, бо я, знаете, такий, як предиво…

Злодiй хотiв ще взяти Івана за руку, аби поцiлувати.

Михайло: Цей злодiй хоче штукою нас зайти. Ідiть, Іване, геть вiд нього, уступiться. – Михайло вже одсовував Івана од злодiя, вiв своеi.

– Давайте горiвки, Гьоргiю, пиймо з по три, аби раз дiстати iдь.

Злодiй плакав, хлипав по-дитячому. На печi нюняв Андрiйко. Іваниха задубiло сидiла в кожусi на тапчанi.

Злодiй: Не йдiть, Іване, не йдiть, вуечку, вiд мене, бо я зараз умру. Я не боюся, бiгме, не боюся, але такий мене неспокiй тре…

Вiн почав дрижати в цiлiм тiлi, губи тряслися як живi.

Іван: Та чого ти боiшся, нема чого, я тобi дам руку поцiлувати, вже дам, най менi i вiдiб’ють, вже дам, на цiлуй, як ти собi жадаеш…

Злодiй прилип до руки, а Іван клiпав очима так, як би хтось його раз по разовi бив по лицi.

Іван: Мнекому нiколи не варт бути, бо мнекий чоловiк нездалий до нiчого…

VIII

Як дiда Івана i злодiя кум та сусiд побили

Михайло розставив своi грубi, порепанi пальцi на руках i показував iх Гьоргiю, ворушачи ними.

– Мой, мой, такi дужi, такi лакомi на бiйку, що раз лакомi, де ймуть, там з мнясом рвуть!

А Гьоргiй нiчого не говорив, лиш заодно плював у долонi i наливав горiлку.

Іван вiдпихався вiд злодiя:

– Доста вже, небоже, доста. Пусти, витягни руки з пазухи, не облапуй мене, чуеш, бо менi такий встид, що не знаю, де подiтися!

Злодiй: Я ще хочу образ цiлувати, я ще хочу порiг, я хочу всiх, всiх, де хто е на свiтi, я хочу в Канаду.

Іваниха метнулась на пiч. Накинула якесь дрантя на Андрiйка. Схопила його на руки. Метнулась з ним з хати.

Михайло вийшов iз-за стола темний i п’яний, як нiч, Гьоргiй стояв i нагадував собi, що вiн мав щось зробити. Михайло став кричати на Івана, тяжко i п’яно:

– Іване, ви мене з хати шуруйте, хоч це ваша хата, аби я вас тут не видiв, бо вб’ю, як горобця, гай, забирайтеся, бо ви баба, а не газда.