Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

ВІН П’Є СВОЇ СЛЬОЗИ, ДАЄ ВОЛАМ НАПИТИСЯ З ПРИГОРЩІ. І ЙОМУ ЩЕ ПЕКУЧІШЕ, ЩЕ ГРИЗОТНІШЕ, А ВОЛИ НА КОЛІНА ПАДАЮТЬ, А МАТИ ЙДЕ ГЕТЬ-ГЕТЬ ПО РІЛЛІ ДАЛЕКО ПО ПОЛЮ.

Знову промiнь мiсяця прокрався до Іванового виду.

Іван: Мама iз того свiта мае прийти та й над своею дитиною мае заплакати. Таке Бог право iм надав. Наново скотився у пропасть.

ЗГОРИ, З ВИСОЧЕННОЇ ВИСОКОСТІ, СНОПИ ТЯЖКОЮ ТЯГОТОЮ НА НЬОГО ПАДАЮТЬ. ПАДАЮТЬ І ЗАКИДАЮТЬ ЙОГО. ОСТЮКИ ЛІЗУТЬ У РОТ, В ГОРЛО, ПАЛЯТЬ ЧЕРВОНИМИ ІГЛАМИ, КОЛО СЕРЦЯ РОЗХОДЯТЬСЯ І ПЕЧУТЬ ПЕКЕЛЬНИМ ВОГНЕМ, І РІЖУТЬ В САМІСІНЬКЕ СЕРЦЕ.

ГОРЛАТІ ДЗВОНИ НАД НИМ ДЗВОНЯТЬ, КРИСАМИ ГОЛОВУ ДОТОРКАЮТЬ. ДЗВОНОВІ СЕРЦЯ ВІДРИВАЮТЬСЯ ОД ДЗВОНІВ, ПАДАЮТЬ ЙОМУ НА ГОЛОВУ, РАНЯТЬ. УЖЕ ВІН ВЕСЬ НЕ ПІД ЯЧМІННИМИ СНІПКАМИ, А ПІД ДЗВОНОМ, ВЕЛИКИМ, ТЯЖКИМ, МІДЯНО-ЧОРНИМ – З ГОЛОВОЮ ЙОГО НАКРИВ.

Іван: Я помiнив купити дзвiн, аби по селу вогонь вiстив, але роки були цiпко тiснi, та й я все не вiтекав. Прости менi, Господи милосердний. Хреста купив собi камiнного – за дзвона. А кумовi Михайловi не оддав заробленого ячменю, i той ячмiнь менi смерть робить.

ВОРОТА В СТОДОЛІ ОДЧИНЯЮТЬСЯ. ДО СТОДОЛИ ВСОТУЄТЬСЯ БІЛА ПЛАХТА, ВСОТУЄТЬСЯ БЕЗ КІНЦЯ І БЕЗ МІРИ. ЯСНО ВІД НЕЇ, ЯК ВІД СОНЦЯ. ПЛАХТА УПОВИВАЄ ЙОГО, ІВАНА ДІДУХА, ЯК МАЛЕНЬКУ ДИТИНУ, ВПЕРЕД НОГИ, ПОТІМ РУКИ, ПЛЕЧІ. ТУГО, ТУГО. А НАКІНЕЦЬ ГОРЛО ОБСОТУЄ ТУГІШЕ, ВСЕ МІЦНІШЕ. ВІТРОМ ДОВКОЛА ШИЇ ОБЛІТАЄ І ОБСОТУЄ, ОБСОТУЄ ОТА БІЛА ПОЛОТНЯНА ГАДЮКА, ЩО ВИПОВЗЛА З МІСЯЧНОЇ НОЧІ.

Іван прокидаеться серед стодоли. Мiсяць дивиться на нього безжально i моторошно.

Старий Дiдух щулиться. Знаходить мотузку коло дверей, виходить надвiр. Мiсяць не дае йому спочину. Плечi ломить.

Старий Дiдух робить петлю з мотузки-воловода, накидае на грушку. Ще залишилось тiльки голову туди встромити.

Старий бiжить до воза, щоб пiдкотити до грушi i з воза петлю дiстати.

Не дивиться на воза, напружено тягне.

Пiдтягае пiд грушку, де мiсяць в петлi завiсися. Хоче стати на воза.

На возi стоiть камiнний хрест, якого вiн ще вдень туди висадив.

Блиском кам’яним пронизуе. Старий хреститься…

Бiжить Іван Дiдух, запряжений у воза, серед мiсячноi ночi, тягне хрест на горб. Бiжить довго i тяжко, весь змокрiлий, розгарячiлий.

Тягне старий Дiдух хреста на собi. Ставить.

Стоiть камiнний хрест. Блиском кам’яним пронизуе.

Стоiть Іван Дiдух на колiнах, молиться:

– Господи милосердний, ба що-м так глибоко зогрiшив, що женеш мене за свiтовi води, Господи?! Поля навколо в мiсяцi, в безлюддi.