Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Потряс сивим волоссям, як гривою, кованою зi сталевих ниток, договорював тяжко.

Іван: Та декую вам красно, та най вам Бог дасть, що собi в нею жадаете. Дай вам Боже здоров’я, куме Михайле, я вам вибачею, i ви менi вибачейте.

Подав Михайловi порцiю горiлки. Дивилися один одному в очi. Цiлували один одному руки.

Михайло: Куме Іване, дай вам Боже прожити ще на цiм свiтi та най Господь милосердний щасливо запровадить вас на мiсце, та й допоможе ласков своею наново газдов стати! Я вам прощаю, i ви менi прощейте…

Іван: Так, так.

Газди ворушилися, наливали, пили, хитали головами, балакали, дотягувалися до мисок.

Іван: Газди, а проше, дотягуйтесь. Гадав собi, що вас за стiл пообсаджую, як прийдете на весiлля найменшого мого, але iнакше зробилося. То вже таке настало, що за що нашi дiди i тати не знали, то ми мусимо знати. Господа воля! А законтентуйте ж собi, газди, та й вибачейте за решту.

Дiд Іван взяв порцiю горiлки та й пiдiйшов до жiнок, що сидiли на другiм кiнцi стола вiд постелi, газдинi теж ворушилися, наливали, пили, хитали головами, ще жвавiше балакали i менше дотягувалися до мисок.

Дiд Іван пiдiйшов до староi, аж порепаноi, газдинi з жвавими, надто молодими дiвочими очищами, цокнувся злегенька.

Іван: Тимофiiхо, кумо, я хочу до вас напитися. Дивлюся на вас, та й менi, як якийсь казав, молодi лiта нагадуються. Де, де, де-е? Ото-сте були хлопенна дiвка, годна були! То за вами не одну нiчку збавив, то-сте в танцi ходили як сновавка – так рiвно! Ба де, кумо, тотi роки нашi! Ану-ко пережийте, та й вибачейте, що на старiсть танець нагадав.

Стара Іваниха плакала в рою старих жiнок, що теж плакали, втиралися, заглядали одна однiй в очi, смiялися, знову плакали, аж схлипували.

Старий Іван глянув на свою стару, що плакала мiж жiнками, i гречно вийняв з-за пазухи хустину.

Іван: Стара, ня, нако тобi платину та файно обiтрися, аби я тут нiяких плачiв не видiв! Гостей собi пильнуй, а плакати ще доста часу, ще так наплачешся, що очi тобi витечуть.

Старий Іван вiдiйшов до газдiв, крутив сивою головою i собi скидав сльозу зi щоки.

Іван: Щось би-м сказав, та най мовчу, най шаную образи в хатi i вас яко гречних. Але рiвно не дай Боже нiкому доброму на жiночий розум перейти! Адi, бачите, як плаче, та на кого, на мене? На мене, газдине моя?

Стара не втихомирювалася. Жiнки ii заколисували – ще й до того своiм плачем. Чоловiки пили собi, поодвертались.