Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Іван: То я тебе викорiнював на старiсть iз твоеi хати? Мовчи, не хлипай, бо тобi сивi кiски зараз обмичу, тоi Гамерики не побачиш.

За стару заступилася Тимофiiха, стара, порепана газдиня, що молодою в танцях ходила як сновавка.

Тимофiiха: Куме Іване, а лишiть ви собi жiнку, таже вона вам не ворог, та й дiтям своiм не ворог, та iй тужно за родом та й за своiм селом.

Іван: Тимофiiхо, як не знаете, то не говорiть анi дзелень! То iй тужно, а я туда з вискоком iду?!

Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жiнцi кулаком, як довбнею, i бився в груди.

Люди дивилися на нього як на покiйника.

Іван: Озьмiть та вгатiть менi сокиру отут в печiнки, та, може, той жовч пукне, бо не витримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнетаю, що зi мною робиться!

Дiдовi лiктi совалися по столу, голова здригалася, аж баби хрестилися на образи.

XII

Як гостi дiда Івана заговорювали i як дiд Іван з бабою Іванихою на людях випрощувався

Кум Михайло дiда Івана заговорював, сусiд Гьоргiй собi пiдтакував, старий Петро пiдкахикував, а горбатий Андрей чаркою помагав.

Михайло: То вже, Іване, пропало, ви собi туск до голови не припускайте. А може, як нам дорогу покажете, та й усi за вами пiдемо. За цим краем не варт собi туск до серця брати!

Іван: А проше, газди, а возьмiть же без церемонii та будьте вибачнi, бо ми вже подорожнi. Та й менi, старому, не дивуйтеся, що трохи втираю на жiнку, але то не задурно, ой, не задурно.

Сусiд Гьоргiй дiда Івана слухав, а кумовi Михайловi пiдтакував.

Гьоргiй: Ця земля не годна стiлько народа здержати та стiльки бiд витримати. Мужик не годен, i вона не годна, обое вже не годнi.

Старий Петро пiдкахикував, хлiб пожовував, вуса витирав рукавом, на дiда Івана дивився – прощався.

Петро: І саранчi нема, i пшеницi нема. А податки накипають: що платив лева, то тепер п’ять, що iв солонину, то тепер бараболю.

Старий Іван слухав i не слухав, та свое задубiле, закам’янiле вiв.

Іван: Най iм Бог помагае iсти той хлiб, а менi однаково гинути. Але, газди, де менi, переломаному, до ходiв? Я – зробок, цiле тiло – мозиль, костi дрихлавi, що заки iх рано зведеш докупи, то десять раз йойкнеш.