Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Слова спiву йдуть через старе горло з перешкодами, нiби i в горлi мозолi понаростали. Ідуть слова тих спiванок, як жовте осiнне листя, що ним вiтер гонить по замерзлiй землi, а воно раз по раз зупиняеться на кождiм ярочку i дрижить подертими берегами, як перед смертю.

Іван та Михайло отак спiвали за молодii лiта, що iх на кедровiм мостi здогонили, а вони вже не хотiли назад вернутися до них навiть в гостi.

Як де пiдтягали вгору яку ноту, то стискалися за руки, але так крiпко, аж сустави хрупотiли, а як подибували дуже жалiсливе мiсце, то нахилювалися до себе i тулили чоло до чола i сумували.

Ой, з-за гори кам’яноi

Голуби лiтають…

Не зазнала розкошоньки,

Вже лiта минають.

Запрягайте воли сiрi,

Конi воронii,

Доганяйте лiта моi,

Лiта молодii.

Дiди ловилися за шию, цiлувалися, били кулаки в груди i в стiл i такоi собi своiм заржавiлим голосом туги завдавали, що врештi не могли жодного слова вимовити.

– Ой Іванку, брате!

– Ой Михайле, приятелю!

Пiсня стелилася, аж чад в очах стояв.

Ой догнали лiта моi

На терновiм мостi:

«Гей, вернiтесь, лiта моi,

До мене хоч в гостi!»

– «Не вернемось, не вернемось,

Не маем до кого:

Та було б нас шанувати,

Як здоровля свого!»

XV

Як дiд Іван з хатою прощався, з селом прощався i з камiнним хрестом на горбi

Син торсав за рукав:

– Дедю, чуете, то вже час виходити до колii, а ви розспiвалися як за добро-миру.

Іван на нього так дивно витрiщив очi.

Син побiлiв, подався назад.

Дiд поклав голову в долонi i довго щось собi нагадував. Устав iз-за стола, пiдiйшов до жiнки, взяв ii за рукав.

– Стара, гай, машiр – iнц, цвай, драй! Ходи, уберемося по-панськи, та й пiдемо панувати.

Вийшли обое з хати.

Ввiйшли iншi, убранi, цiла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом прорвалася, як би горе людське дунайську загату розiрвало – такий був плач.

Жiнки заломили руки i так сплетенi держали над старою Іванихою, аби щось згори не впало i ii на мiсцi не роздавило.

Михайло взяв Івана за барки i шалено термосив ним, i верещав, як стеклий.

– Мой, як ес газда, то фурни тото катране з себе, бо виполiчкую тебе, як курву!

Іван не дивився в його бiк.

Схопив стару за шию. Пустився з нею в танок.

– Польки менi грай, по-панськи, маю грошi!

Люди задеревiли.

Іван термосив жiнкою, як би не мав уже гадки пустити ii живу з рук.

Вбiгли сини, обох силомiць винесли з хати.