Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

На подвiр’i Іван танцював далi якоiсь польки.

Іваниха обчепила руками порiг, приповiдала:

– Ото-с’ем тi виходила, ото-с’ем тi вигризла оцими ногами!

І все показувала в повiтрi, як глибоко вона той порiг виходила…

Коли вони вийшли з хати i проминули кiлька куткiв, дорогу перейшла на перехрестi похоронна процесiя.

Спереду обдертий хлопчик iз обдертим комiром пiд шиею. В руках держить чорний хрест i все дивиться на нього. За ним такi самi чотири хлопчики несуть маленьку труну.

На ii вiчку бiлий тоненький хресток, а цiла вона синя. В головах труни прибитий вiночок iз жовто-брудних квiтiв. З отих самих, що ростуть попри камiння. Такий вiночок, як калачик бiдного мужика, що дае в церквi за простибiг.

За труною плететься кiлька жiнок. По них не знати, котра молода, а котра стара. В руках тримають малi погаслi свiчки. Пiд пахвами несуть напiвзiв’ялi вазоники. То тi марнi квiти, що нiколи сонця задосить не мають i все з одного боку брудно-зеленi, а з другого – ясно-жовтi.

Перша жiнка: Лежав як рибка i все ротик роззявляв.

Друга жiнка: Водицi йому треба було раз по раз.

Третя жiнка: Пашiло од нього вогнем. Як би хто пiд ним вогонь розiклав, а його кiсточки, як полiнця накидав, аби горiли.

Йдуть всi помученi, зiв’ялi, сiру мряку хрестом прорiзують.

Маленький похорон завертае в другу вулицю. Чорний хрест обвився сивими цяточками мряки. Хлопчики померзли.

Баби ледве лiзуть – йдуть серединою вулицi, як подертi тiнi.

А цвинтар буде, лиш його крiзь сiру мряку не видко.

Малий Андрiйко побiг за похороном. Його завернули…

– Не поiду, – не своiм голосом закричала Іваниха, оторопiвши од маленького похорону.

Їi сини просто пiдхопили пiд руки i понесли.

Вона випручувалась. П’янi сини тримали маму залiзно. Старий Дiдух тiльки за голову тяжко схопився руками.

Плоти попри дороги трiщали i падали – всi люди випроваджували Івана, хто з ним прощався, хто на похорон дивився.

Дiд Іван iшов зi старою, згорблений, в цайговiм сивiм одiнню, i щохвилi намагався танцювати польки.

На полi зупинились перед хрестом, що його Іван поклав на горбi. Дiд трохи прочуняв од польового вiтру i показував старiй хрест.

– Видиш, стара, наш хрест? Там е вiдбито i твое намено. Не бiйся, е мое i твое…

Малий Андрiйко погнав до хреста.