Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Слухайте, Леопольде Венiамiновичу, чому саме я зобов’язаний, що ви проголошуете таку оду нашому губернаторовi – батьковi украiнських солдатських пiсень?

Берковський. Ви оджартовуетесь, ваше превосходительство, i я мушу бути прямим: цi вашi бородатi молодики – це вже щось iнше, тут уже пахне Женевою, i менi прикро…

Косач. Леопольде Венiамiновичу, один з них – мiй син, два iншi – друзi нашоi сiм’i, i я нiколи не дозволив би…

Берковський. Петре Антоновичу, а я ж виконую особисте прохання його високопревосходительства.

Йдеться про те, будем прямо казати, чи сумiсне перебування на державнiй службi члена Киiвського губернського в селянських справах присутствiя, дiйсного статського радника Петра Антоновича Косача, дочка якого Лариса, iменуючи себе украiнською поетесою, друкуеться в Австро-Угорщинi, в Галичинi, тримае безперервний контакт iз галицькими сепаратистами-мазепинцями, плекае думку про вiдокремлення вiд Росiйськоi iмперii ii невiд’емноi частини – Малоросii, перетворення ii в Украiнську державу. Крiм того, частi перебування у вашiй родинi людей злочинного штибу, так званих соцiал-демократiв, таких як Мержинський i Кривинюк, теж плямують вашу репутацiю. Це чисто приватне попередження його високопревосходительства…

Професор Берковський погойдувався в гамаку, вигiдно лежав собi, заклавши ногу за ногу.

Папа обривав агрус i жменями пiдносив його до рота. Це була розмова двох добрих знайомих, нiщо не вiщувало змiн. Спекота стояла вповнi. Раптом папа шпурнув жменю агрусу в картоплю i, не звертаючи уваги на оторопiлого професора, крикнув, обернувшись до конюшнi.

Косач. Степане! Степане!

Вискочив Степан, наш кучер.

Косач. Степане, бричку пановi Берковському! Чуеш менi, щоб у два щоти…

Професор Берковський намагався догнати папу, але той, за звичкою заклавши руки назад, швидко пiшов до левади. Зайшла мама i побачила мене з книжкою в руках на верандi.

Мама. Ти чого не з гостями?

Леся. Іду, мамочко!

Мама. Пане Берковський, пане Берковський, ви чого до Псла не йдете, там у нас човни?.

.

Професор Берковський йшов пiшки до свого хутора, а Степан з бричкою iхав слiдом.

Степан. Сiдайте, молю вас Господом, бо мене пан лаятимуть. Ну, сiдайте…

Професор Берковський iшов пiшки, бричка iхала слiдом, гедзi вилися над кiньми i над професором римського права…

А нашi бородачi теж були вже далеко-далеко: Михайло вiв iх до Псла, поволi i ми з Кобилянською за ними простували. Я мала нагоду ближче придивитись до цiеi непересiчноi особи.