Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Була вона струнка, висока, смаглого лиця, брюнетка з незвичайно живими огнистими очима. Крiм такого симпатичного вигляду, брав у полон нiжний, тихий тон у бесiдi та й якийсь затаений смуток, що в хвилi радостi зустрiчi й на знак якоiсь вищостi грав легкою, нiби мимовiльною, усмiшкою.

Кобилянська. Павлик писав менi, що було б для мене дуже добре, якби я побувала в Лесi Украiнки, бо забула б трохи, може, «прокляту Нiмеччину». Вiн, певно, нехотя поранив мене трохи тим словом. Хiба вiн знае, чим ота «Нiмеччина» менi ставала в голодi i в холодi духовнiм? Що вiн знае!.

. Але я така рада…

Леся. Панно Ольго, про вашу «Нiмеччину» я iншоi гадки, нiж Павлик i всi галичани. Не згубила, а вирятувала Кобилянську «Нiмеччина», показала iй широкий европейський свiт, навчила iдей, навчила стилю. Се просто б’е в очi, коли порiвняти вашi писання з бiльшiстю галицьких (я тут не маю на метi, наприклад, Франка, бо вiн не належить до бiльшостi); там, у галицьких писаннях, чути закуток, запiчок, у вас – гiрську верховину, широкий горизонт… Так що я Павликовi тут не пiдмога.

Та ще й збираюся вас прилучити до росiйськоi лiтератури, коли ви ii з третiх рук знаете, по-моему, таки Тургенева І. С. варто з перших рук брати. Що тодi про мене нашi патрiоти скажуть? Я ж спiвпрацюю у «Жизни». Там Чехов, Вересаев i Горький, особливо останнiй. Вони ж так нищiвно розвiнчують дух рабства в людинi! То що про мене, гадаете, «патрiоти» скажуть?

Кобилянська. Як на мою думку, то хай що завгодно кажуть! Аби тiльки в нас на добро йшлося.

Леся. Дивiться, яка тут гарна околиця, якi тут обрii широкi – пiсля кам’яного Берлiна я вмiю се шанувати.

Кобилянська. Не можу сказати, що менi вже тут подобаеться. Страшно широкi поля, степи безмежнi. Почуваюсь якось мовби без опiки. Та на це не зважайте. Се, певно, тому що я зросла в горах i все звикла вгору до чогось молитися. Тут, здаеться, розпаношилась i розжилась туга вповнi. По сих широких степах. І вона обгортае, здаеться, все i всiх… i вас.

Леся. Та що ви, панно Ольго, я не буду суму наганяти на вас, бо я в життi бiльша оптимiстка, нiж у своiх вiршах.

А що ми будемо тут робити з вами! Будемо човном плавати i просто руками, коли вмiете. Будемо читати, розмовляти. Я буду вам грати Шумана i Шопена, яких ви, здаеться, дуже любите, потiм – украiнських пiсень масу у власнiй iнтерпретацii, вiльних вiд контрапункту i всякоi теорii. Покажу вам уже таку Вкраiну, що «украiнiшоi» й нема… Киiв же вам до вподоби?..

Кобилянська.