Плисти проти течії

Саме в такi iсторичнi моменти виникае фiлософiя, як то було в Грецii, коли давнi боги втратили свою значущiсть. Людина мислить, людина починае допитуватися. Хто я? – питаеться вона. – Я – це моя рука? Я – це мое тiло? Нi. Адже якщо менi вiдтяти руку, я житиму без неi. Отже, я – це не мое тiло, я – дещо бiльше. Що ж до Бога, то невже це доконче мае бути бородатий добродiй на небесному тронi? Такого Бога нам уявити важко.

Означення Бога як доброго неминуче викликае у нас досить небезпечнi сумнiви. Якщо Бог такий добрий i всемогутнiй, то чому в свiтi iснують бiднi? Якщо Бог добрий i всеможний, то чому люди хворiють? Чому iснуе стiльки страждань? Це спонукуе нас до заперечення iдеi Бога – власне, не самоi iдеi, а його форми.

Цiеi олюдненоi, антропоморфноi форми Бога – доброго до одних i лихого до iнших, Бога, який унеможливлюе спокуту i визначае нам або Небеса, або пекло.

Якщо я й нагрiшив, то тепер менi довiку каратися в пеклi? Якщо я не ходив щотижня до церкви, то менi вготоване довiчне пекло?

Цi релiгiйнi форми суперечать сучаснiй формi буття.

Кожен з нас бачить цю проблему пiд своiм кутом зору. Отодi й виникае потреба в фiлософii. Грецьке слово «фiлософiя» означае «любов до iстини, до знання». В природi кожного чоловiка, кожноi жiнки закладений принцип любовi до iстини, до точного знання. Отож, треба дати волю цьому принципу любовi до iстини, i жодна догма чи повелiння тут не зарадять. Домогтися цього можна лише спiткавшись з самим собою i мужньо спитавшись: хто я? звiдки я йду?куди я простую? чи народився я разом з моiм тiлом? чи помру я, коли зникну? Питання, питання – новi та одвiчнi…

Недавно я увiйшов.

Багато хто бачить мене вперше, мовби я щойно народився. А за кiлька хвилин я пiду, i для когось з вас, мовби помру. Але я був живий до того, як зайшов сюди, i житиму пiсля того, як звiдси вийду.

Існують реальностi поза тим, що ми бачимо i чого ми можемо торкнутися. Будьмо обачними, щоб не матерiалiзувати все поспiль. Ми не можемо зачерпнути води виделкою. Фiзична виделка не годиться для метафiзичного, духового, релiгiйного.

Отодi в пригодi нам стане ложка, тобто фiлософiя. Фiлософiя вчить нас думати i вiдчувати те, що ми вже колись думали i вiдчували.

Акрополь – це фiлософський рух, що iснуе в багатьох краiнах свiту. Чому вiн називаеться Новий Акрополь? Тому, що ми прагнемо створити вишне мiсто – не в фiзичному, а в моральному i духовому сенсi. В цьому мiстi ми могли б жити, i навiть найменшi почувалися б там, як удома.