Ігри Майї

Ми користуемося ними, начебто життя подарувало iх нам для наших найрiзноманiтнiших потреб.

Тим не менш, каменi живi. Якби ми здавали собi з того справу, то, можливо, ставилися б до них iнакше. Майя приховала кам’яне ество пiд покривом iнерцii, утаiвши тим самим чудовий закон опiрностi. Деякi тiла являють себе зростаючи i розпросторюючись, iншi роблять це чинячи опiр. Насправдi обидва цi закони дiють в усiх тiлах, хоча й у рiзних пропорцiях. Коли переважае закон зростання, ми бачимо рух, а коли закон опiрностi – непорушнiсть.

Воля каменю полягае в спротивi. Вона утримуе вкупi його молекули, щоб вони не вiдкололись i не розсипались. Маемо на увазi твердi каменi. Що бiльший опiр, то бiльша твердiсть. Що бiльша твердiсть, то бiльша воля. Що бiльша воля, то бiльше життя.

Незважаючи на гру Майi та опону, за якою каменi видаються нам мертвими, iстину добачити легко.

Каменi довкола нас зовсiм не однаковi, вони рiзноi природи.

Вони бувають, як ми кажемо, м’якiшi i твердiшi, з меншою i бiльшою волею опiрностi.

Є бiльш чи менш прозiрнi каменi, з бiльшою чи меншою здатнiстю перепускати через себе свiтло. Деякi мають досконалiшу внутрiшню органiзацiю, тож найорганiзованiшi розташовують своi клiтини у такий математичний спосiб, що нас зачаровують iхнi геометричнi кристали, i ми називаемо iх коштовними каменями. Вони виникають на рiзних теренах. Однi формуються на, так би мовити, родючих землях, де висока i сприятлива енергiя, iншi – будь-де i будь-як. Навiть серед каменiв е бастарди.

Існують каменi, рокованi на виконання закону циклiв, тож вiтер дробить iх, доки вони не розсипаються. Призначення iнших полягае у покiрливостi рукам людей та увiчненнi iх у мистецьких витворах. Але i найбiльший камiнь у пiрамiдi, i найчистiший пiсок пустелi мають ту саму природу пасивноi, але стiйкоi опiрностi.

Каменi е учасниками гри Майi. Хоча б тому, що мають тiло. Таке тiло, як у тебе i як у мене, хоча й iншоi будови. Твое i мое тiло значною мiрою мае однакову субстанцiю з каменем, який нинi слугуе нам як твердь i опертя.

Але тимчасом як у нас пробудилися iншi принципи – психiка, розум, духовiсть, камiнь являе тiльки свое тiло; iншi принципи дрiмають. Вони очiкують нових, прийдешнiх часiв, коли iнерцiя поволi поступиться мiсцем руховi. Тодi камiнь почне розвиватися, розпросторюватися, i для нього настане новий вимiр у вiчнiй iлюзii життя.

Кажуть, Сонце нагрiвае каменi i розширюе iх. Придивись i побачиш, що вони живi.