Ігри Майї

Цей друг завжди з нами у стражданнi i в радощах, вiн спостерiгае за нашим життям, не дорiкаючи нам, i пiдбивае нас увиш, завжди увиш, не вимагаючи жодноi винагороди.

Що далi, то бiльша дивина. Пiсля вiднайдення цього справжнього друга, батька i брата, все набувае сенсу. Читання, слухання музики, втiха вiд споглядання природи перестають бути ознаками самiтника i вiдлюдника. Це ознака людини, якiй товаришить ii справжне Я.

Вiдтак взаемини з iншими людьми перестають бути проблемою, бо кожному товаришить його друге Я з тими самими турботами.

Тепер можливе порозумiння та спочуття. Хто не здобувся на самопiзнання, навряд чи доможеться бодай якогось розумiння iнших людей. Пiзнай себе, i пiзнаеш iнших.

Це аж нiяк не означае, що самотностi не стане. Це властивiсть душi. Але самотностi можуть еднатися i гратися з опонами Майi упродовж цiлого життя. Роздiлити з кимсь свое горе – це форма еднання. Можливо навiть, що душi шукають еднання, бо вони однаково нещаснi, втративши первiсний стан, i жадають повернутися туди, де не iснуе подiлу.

Самотнiсть – це вислiд подiлу. Коли все Єдине, де тодi самотнiсть? Отже, самотнiсть – це вiдокремлення, роз’еднання, подiл.

Що бiльше ми дiлимося, то бiльшае самотнiсть, бо ми створили новi часточки, якi самотнi i вiдокремленi вiд iнших.

Це теж гра Майi: дiлити й дiлити, примножувати форми i спонукувати нас робити одне й те саме, переконуючи нас, що кiлькiсть е лiками вiд самотностi.

Але кiлькiсть не позбавляе самотностi. Вона хiба що додае, втрачаючи тим на якостi i примножуючи присутностi.

Слiд шукати малого i доброго, глибокого i високого водночас.

Пiзнавши гру Майi, ми, можливо, зможемо позбутись iлюзii i розпiзнати часточки, яких бракуе нашiй душi, часточки, якi вона втратила, сходячи на землю, i якi треба повернути собi, щоб знову стати одноцiлим i нiколи бiльше не почуватися самотнiм.

– Ти самотнiй?

– Так…

– Хочеш бути зi мною?

– Атож…

Вiдтак вони йдуть удвох, узявшись за руки, злучивши своi тiлеснi оболони, а тим часом в iхнiх очах прозирають подивованi душi, якi шукають в iншiй iстотi свое Я-близнюка, втраченого за первiсного подiлу.

Життя i смерть

– Яка радiсть! Яке щастя! Дитина народилася! Наш синок побачив свiт!

Так святкують появу на землi новоi людини. Усi аж нетямляться перед цим крихiтним створiнням, яке потребуе опiкування й пестощiв. Поцiлунки, дарунки, сльози радостi та розчуленостi знаменують появу на свiт людини.