Етика

Схолiя І

Оскiльки бути скiнченним насправдi становить частково заперечення, а бути нескiнченним – абсолютне твердження iснування будь-якоi природи, то вже з однiеi тези 7 випливае, що будь-яка субстанцiя мае бути нескiнченною.

Схолiя ІІ

Я не маю сумнiвiв, що багатьом, котрi плутано розмiрковують про речi i не звикли пiзнавати речi за допомоги iх першопричин, буде важко зрозумiти доведення тези 7; особливо тому, що вони не створюють вiдмiнностi мiж видозмiнами субстанцiй i самими субстанцiями i не знають, яким чином вiдбуваються речi.

Звiдси випливае, що вони приписують субстанцiям початок, котрий, як вони бачать, мають речi у природi. Хто не знае iстинних причин речей, той все змiшуе i без жодноi протидii з боку розуму уявляе собi дерева, що так само говорять, як люди, i уявляе, що люди можуть утворитися так само з каменiв, як iз насiння, i що будь-якi форми можуть змiнюватися в котрi завгодно форми. Так само й тi, котрi змiшують божественну природу з людською, легко приписують Богу людськi пристрастi, особливо коли вони не знають, яким чином пристрастi виникають в душi. Але якби люди вивчали природу субстанцii, то анiтрохи не сумнiвалися б в iстинi тези 7; навiть вона була б для всiх аксiомою i належала б до загальноприйнятих понять. Бо пiд субстанцiею вони розумiли б те, що iснуе в собi i уявляеться само собою, тобто те, пiзнання чого не потребуе пiзнання якоi-небудь iншоi речi; а пiд видозмiнами – те, що е в iншому, так що уявлення iх утворюеться вiд уявлення тiеi речi, в котрiй вони iснують. Тому ми можемо мати iстиннi iдеi про видозмiни неiснуючих, оскiльки, хоча вони насправдi i не iснують поза розумом, все-таки сутнiсть iх мiститься в iншому так, що вони можуть бути уявленi за його ж допомоги. Істина ж субстанцiй поза розумом знаходиться тiльки в них самих, оскiльки вони уявляються за допомоги самих себе. Отже, якщо хто-небудь скаже, що вiн мае ясне i чiтке, тобто iстинне, уявлення про субстанцii i тим не менш мае сумнiви, чи iснуе така субстанцiя, то це буде однаково, якщо б вiн сказав, що вiн мае iстинне уявлення i тим не менш мае сумнiви, чи не помилкове воно[4 - Як це очевидно для будь-кого досить уважного. ]; або якщо хтось стверджуе, що субстанцiя може бути створена, то цим вiн також стверджуе, що хибна iдея стала iстинною. Абсурднiше цього не можна нiчого собi й уявити. Тому необхiдно визнати, що iснування субстанцii, як ii сутнiсть, е вiчною iстиною.