Буйний День

Кожен його м’яз вимагав сну, спочинку, кожний нерв здригався на думку про нову подорож, нове напруження. І розум, чувши той протест тiла, теж повставав. Але глибоко всерединi у ньому палав вогонь Життя. Воно гнiвно й гордо шепотiло йому, що на нього зведено погляди всiх товаришiв, що наспiв час подвигу, що це нагода ще раз показати сильним свою силу. Життя знов нашiптувало йому свою давню брехню, а в спiлцi з ним було ще й вiскi з його зухвальством та марнолюбством.

– Ви, може, думаете, що в мене ще мамине молоко на губах? – зареготав Буйний День.

 – Та ж я цiлих два мiсяцi не пив, не танцював, не бачив живоi душi. Ідiть, висипляйтесь. О п’ятiй я побуджу вас.

Так вiн i протанцював цiлу нiч у своiх мокрих панчохах, а о п’ятiй годинi уранцi вже грюкав у дверi до напарникiв, вигукуючи голосно давню свою примовку, що дала йому прiзвисько:

– Буйний день надворi! Вставайте, ви, ловцi щастя зi Стюарт-рiчки! Буйний день, буйний день!

Роздiл VII

Цей раз iхалося легше. Дорогу вже лiпше було втерто, а, не вiзши пошти, вони й не спiшилися.

Деннi переходи робились коротшi, й на спочинок лишалося бiльше часу.

За минулу подорож iз поштою Буйний День загнав трьох iндiян, але тепер його товаришi знали, що iм треба дiстатись до Стюарту не вимореними, а зi свiжою силою, отже, й не дуже поспiшали, хоч однаково вони втомлювалися. Зате Буйному Дневi ця легша робота була, як добрий спочинок.

На Сороковiй Милi вони зупинилися на два днi дати перепочити собакам, i все ж на Шiстдесятiй Милi довелося залишити на факторii ввесь Гарнiшiв запряг.

Його собаки нiяк не могли видихати жахливого переходу вiд Селкiрка до Серкл-Сiтi, не те що iхнiй господар. Отож узяли замiсть них свiжих i подалися далi.

Другоi ночi отаборилися серед острiвцiв у гирлi Стюарту. Увечерi Буйний День заговорив про майбутне мiсто, де воно буде розташоване. Його товаришi тiльки смiялися, але вiн, не зважаючи на них, запаколив цiлий лабiринт високих, лiсистих острiвцiв.

– А що, якщо саме на Стюартi знайдуть багате золото? Тодi ви або урвете щось, або нi.

А я напевне урву. Тож, далебi, краще помiркуйте гарненько та приставайте до мене.

Але вони все опинались.

– Ти такий самий мудрагель, як Гарпер i Джо Ледю, – сказав Гайне – Вони ввесь час у це бавляться. Знаеш ту велику площину, зараз за Клондайком, бiля самоi Лосячоi гори? То ось реестратор на Сороковiй Милi казав менi, що несповна мiсяць тому вони запаколили ii; мовляв, буде селище Гарпера i Ледю.