Білий зуб

Вовчi нiздрi вбирали мiрiади запахiв iндiанського табору, якi нiчого не казали серцю Одноокого, але до найменшоi дрiбнички були знайомi вовчицi.

Вона була якось дивно збуджена i не могла нанюхатися всмак духом людськоi оселi. А Одноокого ще посiдали сумнiви. Вiн не таiв страху i вже хотiв тiкати. Тодi вовчиця повернулася до нього й заспокiйливо ткнула його мордою в шию. Потiм знову замилувалася табором. Якась жадоба засвiтилася в ii очах, але то вже не був голод. Вона тремтiла вiд бажання пiдбiгти ближче до вогню, погризтися з собаками, покрутитися пiд ногами в людей.

Коло неi нетерпляче ворухнувся Одноокий, i, враз охоплена знайомою тривогою, вона страшенно захотiла знайти те, чого шукала. Вона повернулась i, на велику радiсть Одноокого, подалась у лiс. Аж поки вони не опинилися пiд надiйним захистом дерев, вiн бiг поперед неi.

Вони, як тiнi, нечутно пересувалися в мiсячному свiтлi, аж поки натрапили на стежку i вткнулися носом у слiди на снiгу. Слiди були зовсiм свiжi. Одноокий крадькома бiг попереду, а вовчиця за ним.

Їхнi широкi лапи з товстими подушками лягали на снiг м’яко, мов оксамит. Раптом Одноокий помiтив щось бiле на снiговiй гладiнi, що здавалася ще бiлiшою. У плавнiй ходi Одноокого була прихована швидкiсть, але тепер вiн зовсiм втратив обережнiсть у гонитвi за невиразним бiлим стрибунцем.

Вони бiгли вузькою дорiжкою помiж молоденьких сосон. У кiнцi ii крiзь дерева свiтилася осяяна мiсяцем галявинка. Одноокий швидко наганяв летючу бiлу грудку. Могутнiми стрибками наближався вiн до мети.

Ось вiн уже зовсiм близько. Плигне i вп’еться зубами в здобич. Та ба! Бiла грудка пiдскочила вгору й обернулася в зайця. Вiн скакав i крутився, витинав у повiтрi якийсь химерний танець, а на землю й не думав повертатися.

Пирхнувши з переляку, Одноокий вiдскочив назад, причаiвся на снiгу i грiзно загарчав на незбагненне страхiття. Вовчиця ж спокiйно вийшла наперед, пiдготувалася до стрибка i раптом пiдскочила. Вона сягнула високо, але не так, щоб упiймати скакунця, i тiльки клацнула зубами.

Тодi плигнула вдруге, втрете.

Поволi випроставшись, Одноокий стежив за вовчицею. Роздратований ii невдалими спробами, вiн сам зробив розкiшний стрибок угору i, схопивши зайця зубами, опустився з ним на землю. Але тiеi митi збоку почувся пiдозрiлий трiск, i приголомшений хижак побачив, що прямо на нього падае молода ялина. Щелепи його розтулилися i випустили здобич. Рятуючись вiд загадковоi небезпеки, Одноокий вiдскочив убiк.