Дочка снігів

Сюди зiйшлося стiльки племен, скiльки в давнi часи не сходилось нiколи. Берег захряс ними на добру тисячу миль. Тут були iндiяни не знаних iй племен з жiнками, майном, собаками. Побачила тут Фрона людей з островiв Джуно i Ренгела, побачила стiкiв з-поза Перевалу, що з подивом приглядалися до неi, лютих чiлкетiв та прибульцiв з островiв Королеви Шарлотти. Однi насуплено й грiзно дивились на Фрону, iншi знов, – а це було ще гiрше – задерикувато, запанiбрата накидали ii веселим оком i, смiючися, говорили поганi слова.

Їхне зухвальство не лякало, а сердило ii.

Їй було прикро, радiсть, що вiдчувала вона, повернувшись у рiдний край, затьмарилась. Але Фрона невдовзi зрозумiла, що сталося: патрiархальнi звичаi, до яких вона звикла, живучи при батьковi, вiдiйшли назавжди. Цi люди занадто швидко скуштували здобуткiв цивiлiзацii, i вона далась iм узнаки, мов огнем обпаливши.

Полотнище в одному шатрi було вiдхилене. Заглянувши туди, Фрона побачила кiлькох виснажених iндiян, що сидiли пiвколом, пiдiгнувши пiд себе ноги.

Купа побитих пляшок бiля входу свiдчила, що вони цiеi ночi не спали. Якийсь бiлий, з пiдступним i хитрим обличчям, здавав карти, а на укривалi, що правило iм за стiл, лежали купами золотi та срiбнi монети. Ступивши ще кiлька крокiв, Фрона почула гудiння лотерейного колеса й побачила iндiян, чоловiкiв i жiнок, якi охопленi азартом пускали на вiтер своi загорьованi грошi заради якоiсь там фарбованоi нiкчемноi цяцьки. По деяких халупах було чути недоладнi розбитi звуки катеринки.

Одна стара баба, що обдирала коло шатра кору з вербовоi хворостини, пiдвела голову й верескливо скрикнула.

– Гi-гi! Тенас Гi-гi! – хвилюючись, прошамкотiла вона беззубим ротом.

Фрона, почувши цей голос, здригнулася. Тенас Гi-гi, Крихiтка-Смiх! Це ж iндiяни так ii колись прозвали. Вона обернулась i пiдiйшла до староi.

– Невже ти мене не пам’ятаеш, Тенас Гi-гi? – бурмотiла стара. – А в тебе ж молодi, бистрi очi! Але Нiпоза так скоро не забувае.

– Так це ти, Нiпозо? – гукнула Фрона, повiльно пiдбираючи слова.

Вона ж так давно не розмовляла по-iндiянському!

– Еге ж, це я, – вiдповiла стара жiнка й увела ii в шатро, меткого хлопчика виславши з якимсь дорученням. Вони посiдали на землi. Стара нiжно гладила Фронину руку, заглядала iй у лице своiми каправими примерхлими очима.

– Еге ж, я Нiпоза. Я рано постарiлась, як i всi нашi жiнки. Та сама Нiпоза, що виглядiла тебе, на руках виносила, коли ти ще була малою. Та Нiпоза, що прозвала тебе Тенас Гi-гi.