Дочка снігів

Будьте непохитнi й пильнi од самого початку. Пам’ятайте, – хто вистрiлить перший, той врятуе свою шкуру. А найбiльше слiдкуйте за продуктами.

– Та за револьверами отих розбишак, – муркнув капiтан Макгрегор, причиняючи за собою дверi.

– Джон Мелтон, мiстер Мелтон, сер. Можете його прийняти?

– Слухайте, Велсе, що це таке? – Розгнiваний Джон Мелтон вскочив услiд за клерком, мало не збивши того з нiг. Вiн вимахував якимсь документом, тицяв його головi товариства – Велсовi. – Читайте! Що тут написано?

– Тисяча фунтiв продуктiв, – спокiйно вiдказав Джекоб Велс, поглянувши на документ.

– Так i я кажу, а ваш комiрник не погоджуеться. Вiн запевняе, що менi належить одержати тiльки п’ятсот фунтiв.

– І вiн правду каже.

– Одначе…

– В документi стоiть тисяча фунтiв, а ви одержите на складi тiльки п’ятсот.

– Хiба це не ваш пiдпис? – Мелтон тицьнув документом Велсовi пiд самий нiс.

– Мiй.

– То як же ви думаете зробити?

– Я вам дам п’ятсот фунтiв. А ви як думаете зробити?

– Я вiдмовляюсь, не вiзьму.

– Ото й добре. Нам бiльше нi про що балакати.

– Навпаки! Я не хочу нiчого мати з вами спiльного. Я досить багатий, щоб самому привозити через Перевал усе, що менi потрiбно. І я це зроблю в наступному роцi. Нашi дiловi стосунки припиняються з цiеi хвилини назавжди.

– Не заперечую. Ви маете в мене вкладу на триста тисяч доларiв золотого пiску. Пiдiть до мiстера Етшлера й скажiть йому, щоб зараз же видав iх вам.

Мелтон у безсилому гнiвi бiгав по кiмнатi.

– Невже я не одержу вiд вас отих других п’ятсот фунтiв? Боже мiй! Та я ж за них заплатив! Чи ви хочете заморити мене голодом?

– Слухайте, Мелтоне! – Джекоб Велс замовк i обтрусив попiл з сигари. – Чого ви ось зараз хочете? Що ви хочете одержати?

– Тисячу фунтiв продуктiв.

– На власну потребу?

Мелтон, король золотих копалень на Бонанзi, хитнув головою.

– Так я i думав. – Зморшки на чолi Джекоба Велса проступили виразнiше. – Ви дбаете лише про власний шлунок.

– Одначе, вчора ви видали Тiмовi Макредi тисячу фунтiв!

– Тiльки сьогоднi постановлено скоротити видачу.

– Чому ж це якраз менi доводиться першому одержувати за новим розпорядком?

– А чого ви не прийшли вчора, а Тiм Макредi не сьогоднi?

Мелтон не знайшовся, що сказати, i Джекоб Велс сам вiдповiв на свое запитання, знизавши плечима.

– Такi-то справи, Мелтоне. Винятку нi для кого не буде.