Дочка снігів

Колись-то, як прийде кому лист «до запитання», – всi дивом дивуються, а тепер, заглянувши в вiкно, вона побачила величезну, аж до стелi, купу листiв. За цими ось листами й допоминався галасливо натовп. Перед складом, знадвору коло ваги, також товклися люди. Індiянин-носiй кидав свою ношу на вагу, ii власник-бiлий занотовував у записнiй книжцi, скiльки вона важить, i на вагу кидали iншу ношу. Кожна ноша була перев’язана ремiнням, приготована для важкого переходу через Чiлкут. Фрона пробилася вперед. Їi цiкавила цiна за перенесення вантажу.

Згадалось iй, як колись за ношу для одного носiя плачено по шiсть центiв, себто сто двадцять доларiв за тонну.

Якийсь новак важив свое добро. «Вiсiм центiв», – звернувся вiн до iндiян, заглянувши перше до свого путiвника. Індiяни глузливо зареготались i одказали гуртом: «Сорок центiв!»

Новак похнюпився й заклопотано озирнувся. В очах у Фрони вiн помiтив спiвчуття, i iй здалося навiть, що вiн пильно на неi подивився. Насправдi ж то вiн вираховував, скiльки доведеться виплатити за три тонни, рахуючи по сорок доларiв за сто фунтiв.

– Двi тисячi чотириста доларiв за тридцять миль! – вигукнув вiн. – Що менi робити?

– Краще платiть по сорок центiв, – порадила Фрона, знизавши плечима, – а то вони зараз познiмають ременi.

Чоловiк подякував за пораду, та не послухав ii i далi торгувався. Один iндiянин виступив наперед i почав розв’язувати ременi. Новак завагався, i саме як вiн ладен уже був поступитись, носii пiдняли цiну до сорока п’яти центiв.

Вiн тiльки осмiхнувся й кивнув головою, погоджуючись, коли тут пiдiйшов ще один iндiянин i почав збуджено про щось шепотiти носiям. Почулися радiснi вигуки, i, поки новак добрав, що до чого, iндiяни поскидали ременi й пiшли геть, радiсно сповiщаючи всiх, що цiна за приставку вантажу до озера Лiндермен пiдскочила до п’ятдесяти центiв.

Натовп бiля складу раптом чомусь захвилювався. Всi заклопотано перешiптувались, пильно вдивляючись у трьох чоловiкiв, що з дороги наближались до складу.

А тi три нiчим не вiдрiзнялися вiд iнших шукачiв золота. Вдягненi були погано, майже в лахмiття. Десь-iнде, серед порядного товариства, сiльський полiцай зараз би зацiкавився ними i заарештував iх, як волоцюг.

– Француз Луi, – перебiгало з уст в уста.

– Мае в Ельдорадо три заявки, – промовив до Фрони ii сусiда. – Вартi не менш як десять мiльйонiв.

Коли глянути на француза Луi, що йшов попереду своiх товаришiв, аж нiяк цього не подумалося б.