Маленька господиня Великого будинку

Огир знову заiржав, але сполохав тiльки зграйку диких канарок, що спурхнули з квiтiв та кущiв на подвiр’i, неначе зеленаво-золотi бризки вранiшнього сонця.

Уявляючи собi майбутнiй огирiв приплiд – лошат чистоi ширськоi породи, рославих, дебелих, без жодного ганджу, – Форест проводив його поглядом, аж поки вiн сховався з очей за бузком; а потiм умить, як завжди, вернувся вiд мрii до безпосередньоi дiйсностi й спитав служника:

– Ну, як той новий хлопець, А-Гов? Буде з нього дiло?

– Я гадаю, вiн буде добрий служник, – вiдповiв китаець.

 – Молодий зовсiм. Усе йому нове. Ще забарний дуже. Та дарма, помалу-малу з нього буде дiло.

– А чому ти так гадаеш?

– Я його вже три, чотири рази буджу вранцi. Спить, як немовля. А розбуди – всмiхаеться, самiсiнько як ви. Це дуже добре.

– А хiба я всмiхаюся, коли прокидаюсь? – спитав Форест.

А-Гов завзято закивав головою.

– Вже скiльки разiв, скiльки рокiв я вас буджу. І щодня, тiльки-но очi розплющите, вони усмiхаються, i губи усмiхаються, i обличчя усмiхаеться, i весь ви усмiхаетесь, отак-о вiдразу.

Це дуже добре. Хто так прокидаеться, той мае багато глузду в головi. Я знаю. І новий хлопець такий. Помалу-малу, дуже скоро, з нього добре дiло буде. Ось побачите. Його звати Чжоу-Ген. А як звати його тут?

– А якi назвиська у нас уже е? – хвильку подумавши, спитав Форест.

– А-Гей, Ай-Ай, Ов-Ва i я – тобто А-Гов, – висипав китаець. – А-Гей, вiн каже, щоб нового хлопця звати…

Вiн завагався, дивлячись на пана iз задерикуватою iскринкою в очах.

Форест кивнув головою.

– А-Гей, вiн каже, щоб нового хлопця звали А-Тьху.

– Ого! – Форест схвально засмiявся. – А-Гей у нас жартун. Гарне iм’я, тiльки для нас не годиться. Ви забули про панi. Треба придумати щось iнше.

– О-Го теж гарне назвисько буде.

У Форестовiй пам’ятi ще бринiв його власний вигук, отож вiн здогадався, що навiяло служниковi таку добру Думку.

– Гаразд. Хай вiн зветься О-Го.

А-Гов уклонився, хутко виплив скляними дверима з веранди, вмить вернувся з рештою Форестовоi одежi, допомiг йому надягти спiдню й верхню сорочки, накинув на шию краватку, що ii хазяiн зав’язував сам, тодi, ставши навколiшки, защiбнув йому на литках краги i причепив остроги.

Нарештi подав крислатого капелюха i нагай. Той нагай, що надягався ремiнною петлею на зап’ясток, був iндiянського взiрця, сплетений iз сирицi, з десятьма унцiями олива, заплетеними в рукiв’я.