Маленька господиня Великого будинку

Форестова певнiсть, що баранiв буде куплено, i спантеличила Теера, i, разом з переконанням, що такого добiрного товару вiн ще зроду не бачив, пiдштовхнула збiльшити замовлення з десяти до двадцяти вагонiв. Уже в бiльярднiй Великого будинку, натираючи крейдою кия, щоб докiнчити перервану партiю, вiн сказав Нейсмiтовi:

– Це я вперше у Фореста. Їй-бо, вiн справжнiй чарiвник. Я досi закуповував овець на Сходi, але цi шропшири менi сподобались. Ви завважили, що я подвоiв замовлення, еге? Моi айдахськi покупцi iх з руками вiдiрвуть.

Менi, власне, прямо замовлено тiльки шiсть вагонiв i, може, ще два докупити на власний розсуд; але як кожен мiй клiент, побачивши цих баранiв, не схоче подвоiти замовлення, а по решту не збiжиться цiла юрма, то я нiчого не тямлю у вiвцях. Оце товар! Як вони не пiдiб’ють угору все айдахське вiвчарство… то Форест не скотар, а я не купець.

Коли загримiв гонг, скликаючи до iдальнi обiдати – в той здоровезний бронзовий гонг, вивезений з Кореi, дзвонили, тiльки маючи певнiсть, що Пола вже не спить, – Дiк вийшов на велике подвiр’я, до гуртка молодi бiля водограю iз золотими рибками.

Там Берт Вейнрайт намагався виловити з води пiдсачкою одну надзвичайно гарну, мов квiтка, велику i яскраву рибину з напрочуд пишним хвостом та плавцями – Пола вирiшила пересадити ii на розвiд до окремого басейна у своему таемному дворику. Сама Пола, ii сестри Лут i Ернестiна та Вейнрайтова сестра Рита на всi лади пiдказували й командували, що та як йому робити.

У веселiй метушнi, пiд регiт i вереск рибину таки спiймано; ii пересадили в цебрик i вiддали садiвниковi-iталiйцевi, який чекав осторонь.

– Ну, а ви чим можете похвалитися? – вгледiвши Дiка, зачепила його Ернестiна.

– Нiчим, – невесело вiдмовив вiн. – Ранчо стае пусткою. Завтра триста розкiшних бичкiв-рiчнякiв вiдпливають до Пiвденноi Америки, а Теер – той, що вечеряв з нами вчора, – забирае двадцять вагонiв баранiв. Це не я маю хвалитись, а Чилi та Айдахо, з чим я iх i поздоровляю.

– А ти саджай бiльше жолудiв, – засмiялась Пола, обiймаючи сестер за плечi, й усi три усмiхнено втупились у нього, дожидаючи новоi неодмiнноi витiвки.

– Ой, Дiку, заспiвайте вашу пiсню про жолудi, – попросила Лут.

Дiк поважно захитав головою.

– У мене е краща. Благочестива. Геть побивав Червону Хмару i його жолудi. Ось послухайте! Це спiвае школярка з Іст-Сайду[20 - Іст-Сайд – район у схiднiй частинi Нью-Йорка, населений переважно бiднiшим людом.