Морський вовк

Ту ж мить Ларсен копнув мене ногою, як собаку. Я й не уявляв, що бiль вiд удару може бути такий сильний. Я похитнувся i напiвпритомний сперся на рубку. Все попливло в мене перед очима, мене занудило, i я насилу-насилу дотягся до борту. Але Вовк Ларсен не звертав уже уваги на мене. Вiн струсив попiл з одежi i провадив далi розмову з Гендерсоном. Йогансен, що побачив усе це з корми, послав двох матросiв змити палубу.

Пiзнiше, того самого ранку, мене чекала зовсiм iнша несподiванка. За вказiвкою кока я пiшов до каюти Вовка Ларсена прибрати там i заслати койку.

Бiля стiни, в головах, була полиця з книжками. Глянувши, я здивувався, бо прочитав такi iмена, як Шекспiр, Теннiсон, Едгар По i Де-Квiнсi. Були там також науковi працi i, зокрема, таких авторiв, як Тiндаль, Проктор i Дарвiн. Були книжки i з астрономii та фiзики. Крiм того, я побачив «Мiфiчний вiк» Булфiнча, «Історiю англiйськоi та американськоi лiтератури» Шоу, «Природничу iсторiю» Джонсона у двох великих томах i кiлька граматик – Меткафа, Рiда i Келога. Я аж осмiхнувся, коли побачив примiрник «Англiйськоi мови для проповiдникiв».

У моiй уявi нiяк не в’язалися цi книжки з особою власника, i я не мiг не сумнiватися, чи вiн iх читав. Однак, прибираючи койку, я знайшов пiд укривалом том творiв Браунiнга в кембриджському виданнi. Ларсен, певно, гортав його перед сном. Книжка була розкрита на вiршi «На балконi», i я помiтив, що деякi рядки пiдкреслено олiвцем. Судно гойднулося, книжка впала з койки, i з неi вилетiв клаптик паперу, весь розписаний якимись геометричними фiгурами та пiдрахунками.

Отже, цей страшний чоловiк не такий-то вже й дикун, попри всi своi брутальнi вчинки. Вiн зробився для мене загадкою. Як один, так i другий бiк його вдачi, взятi зокрема, були цiлком зрозумiлi, але сполучення iх зовсiм збивало з пантелику. Я ще ранiше завважив, що мова його досконала, – вiн зрiдка тiльки вживав який не зовсiм поправний зворот. Звичайно, в розмовi з матросами й мисливцями вiн, бувало, вдавався до морського жаргону, але з тих небагатьох слiв, що вiн говорив до мене, мова його виглядала чистою й правильною.

Цей другий бiк, який я вiдкрив у Вовковi Ларсенi, дещо пiдбадьорив мене, i я зважився сказати йому, що в мене пропали грошi.

– Мене обiкрадено, – звернувся я до нього трохи пiзнiше, коли вiн один прогулювався на кормi.

– Сер, – поправив вiн не рiзко, але твердо.

– Мене обiкрадено, сер, – поправився я.

– Як це трапилося? – спитав вiн.