Серця трьох

«Боже милосердний!», «Свята дiво, врятуй нас!», «Адже це примара старого Моргана!» – долинули до нього iхнi крики.

Френк опритомнiв тiльки у вкритiй травою хатинi на Тельцi. Перше, що вiн побачив, – був портрет сера Генрi Моргана, який дивився на нього зi стiни. А потiм вiн побачив точну копiю сера Генрi, але зовсiм молодого, з плотi й кровi – i цей сер Генрi пiднiс до його губ флягу з брендi й примусив зробити ковток. Як тiльки Френк ковтнув iз фляги, сили вiдразу повернулися до нього, i вiн звiвся на ноги; пройнятi однаковим спонуканням, молодi люди пильно подивилися один на одного, потiм на портрет i, цокнувшись флягами, випили за предка i за себе.

– Ви сказали менi, що ви Морган, – вимовив незнайомець. – Я теж Морган. Ця людина на стiнi дала початок моему роду. А ваш рiд звiдки бере початок?

– Вiд нього ж, – вiдповiв Френк. – Мене звуть Френк. А вас?

– Генрi – так само, як нашого предка. Ми з вами, вочевидь, далека рiдня – брати в четвертих чи щось таке. Я тут шукаю скарби хитрого старого скнари валлiйця.

– Я теж, – сказав Френк i простяг йому руку. – Тiльки до бiса усiлякий розподiл!

– Це в тобi промовляе кров Морганiв, – схвально посмiхнувся Генрi. – Хай дiстанеться все тому, хто знайде. Я перевернув майже весь острiв за цi пiвроку, i все, що знайшов, – оце ганчiр’я. Я, звичайно, спробую знайти скарб ранiше за тебе, але як тiльки знадоблюся тобi й ти мене покличеш, стану з тобою плiч-о-плiч бiля щогли.

– Це чудова пiсня, – сказав Френк, – я б хотiв ii вивчити.

І, цокнувшись флягами, вони заспiвали:

Станем спинами до щогли,

Проти тисячi удвох!

Роздiл ІІІ

Однак нестерпний головний бiль змусив Френка припинити спiв, i вiн залюбки дозволив Генрi укласти себе на гамак у холодку. Тим часом Генрi повеслував на «Анжелiку» – передати капiтановi наказ свого гостя стояти на якорi й у жодному разi не дозволяти матросам сходити на берег Тельця. Тiльки вранцi наступного дня пiсля довгого важкого сну Френк, нарештi, звiвся на ноги й сказав, що в головi в нього посвiтлiшало.

– Я знаю, як то бувае, сам якось упав iз коня, – спiвчутливо зауважив його дивний родич, наливаючи йому великий кухоль ароматноi чорноi кави. – Випий-но, i вiдразу станеш iншою людиною. Не можу запропонувати тобi нiчого особливого на снiданок, окрiм солонини, сухарiв i яечнi з черепашачих яець. Яйця свiжi, за це можу ручитися: я викопав iх ранком, доки ти ще спав.