Серця трьох

Юрма не заперечувала, коли начальник полiцii, знизавши плечими, оголосив, що йому байдуже, кого iз цих двох вiшати, аби тiльки повiсити. Зате вся чоловiча половина сiмейства Солано гаряче запротестувала, заявляючи, що Генрi також невинний, i вiн не вбивав Альфаро. Проте вирiшив справу Френк: ще стоячи на помостi, доки йому розв’язували руки й ноги, вiн i собi крикнув, перекриваючи гомiн натовпу:

– Ви судили мене, а не його! Ви не можете повiсити людину без суду! Спершу мае вiдбутися суд!

І коли Френк, зiйшовши з помосту, обома руками схопив руку Генрi, до них пiдiйшов комiсар iз начальником полiцii й, дотримуючись усiх формальностей, заарештував Генрi Моргана за вбивство Альфаро Солано.

Роздiл IV

– Треба дiяти швидко – це головне, – заявив Френк сiмейству Солано, якi радилися на верандi своеi гасiенди.

– «Головне»! – докiрливо вигукнула Леонсiя й навiть перестала нервово ходити. – Головне – це врятувати його!

І вона обурливо насварилася пальцем на Френка, нiби наполягаючи на сказаному.

Не вдовольнившись цим, вона насварилася пальцем на батька та братiв.

– І швидко! – запально продовжувала вона. – Ми повиннi дiяти швидко, а то… – І голос Леонсii обiрвався вiд невимовного жаху, що охопив ii вiд думки про те, що може статися з Генрi, якщо вони не дiятимуть швидко.

– Для начальника полiцii всi грiнго однаковi, – у тон iй зауважив Френк, а сам подумав: «Яка вона вродлива й прекрасна». – Начальник полiцii, звiсно, цар i бог у Сан-Антонiо, – продовжував вiн, – i звик дiяти не роздумуючи.

Генрi чекатиме на вирок не довше, нiж я. Ми повиннi його визволити з в’язницi сьогоднi вночi.

– Слухайте! – знову заговорила Леонсiя. – Ми, Солано, не можемо допустити цiеi… цiеi страти. Наша гордiсть… наша честь… Ми не можемо допустити цього. Ну, кажiть же! Та кажiть же хто-небудь! Хоч ти, тату, запропонуй щось!

Френк, мовчки слухаючи iхнi дебати, глибоко переживав. З яким запалом говорила Леонсiя! Проте це було для iншого, що, звичайно, не тiшило Френка.

Вiн не мiг забути того, як стояв на тюремному дворi, коли його звiльняли й арештовували Генрi. Це стояло в нього перед очима – i серце йому млiло вiд згадки про те, як Леонсiя кинулася в обiйми Генрi, а той вiдшукавши ii руку й переконавшись, що його обручка на пальцi, мiцно обiйняв дiвчину i поцiлував довгим поцiлунком.

«Ну годi», – зiтхнувши, подумав Френк. Принаймнi вiн зробив усе, що змiг.