Серця трьох

А коли знаеш, то зайве марнувати час на перевiрку?

Не слухаючи його, Леонсiя схлипувала й усе поривалася пригорнутися до нього, а як тiльки вiн замовк, вона знов опинилася в його обiймах. Їi губи тягнулися до губ Френка, i не встиг вiн отямитися, як уже сам цiлував ii.

– Кохаю тебе, кохаю! – крiзь сльози шепотiла вона.

– Нi-нi! – прошепотiв вiн, вiдштовхуючи вiд себе ту, котроi найбiльше прагнув. – Просто ми надто схожi з Генрi. Адже ви любите Генрi, а я не Генрi.

Випручавшись з обiймiв, вона зiрвала з пальця каблучку Генрi й жбурнула ii на землю.

Френк зовсiм розгубився: вiн i сам не знав, що могло б статися наступноi митi, коли б не появився комiсар, котрий, тримаючи годинник у руцi й не пiдводячи голови, завзято вдавав, що нiчим бiльше не цiкавиться, як секундною стрiлкою.

Леонсiя гордовито випросталася й ледь втрималася, коли Френк знову надiв iй на палець каблучку Генрi й на прощання поцiлував руку. Вже бiля дверей вона обернулася й одними вустами беззвучно прошепотiла: «Кохаю тебе».

Рiвно о десятiй пiд бiй годинника Френка вивели на тюремний двiр, де стояла шибениця. Тут зiбралися всi мешканцi Сан-Антонiо, а також довколишнiх сiл. Юрма була збуджена й весело налаштована. Леонсiя, Енрiко Солано та п’ять його синiв теж були тут. Батько i брати Леонсii, лютуючи, нетерпляче походжали бiля шибеницi, начальник полiцii, оточений жандармами на чолi з комiсаром, був незворушним. Даремно намагалася Леонсiя протиснутися до Френка, коли його пiдвели до шибеницi, й даремно намагалися рiднi вмовити ii пiти геть.

І так само даремно ii батько й брати запевняли, що Френк не та людина, яку шукае правосуддя. Начальник полiцii тiльки презирливо посмiхнувся й наказав братися за страту.

Уже стоячи на помостi, до Френка пiдiйшов священик, але той вiдмовився висповiдатися, сказав йому iспанською, що безневинна людина, яку мають повiсити, не потребуе чужих молитов, щоб потрапити до раю, – нехай моляться тi, хто його вiшае.

Френку зв’язали ноги й почали в’язати руки, на нього вже збиралися надягти чорний каптур i накинути на шию зашморг, як раптом через тюремну огорожу почувся спiв, який ставав все ближче й ближче:

Станем спинами до щогли,

Проти тисячi удвох!

Майже непритомна Леонсiя, зачувши пiсню, отямилася й навiть скрикнула з радостi, побачивши Генрi Моргана, який, розштовхавши сторожу, зайшов у двiр.

Тiльки Торес засмутився з появою Генрi, але цього нiхто не спостерiг.