Серця трьох

Вiдкривай ящик, Ігнасiо, а то ми помремо вiд цiкавостi.

– Ми тiльки подивимося, тiльки подивимося, – схвильовано бурмотiв Педро, коли Ігнасiо пiдчепив одну з дощок лезом сокири. – Потiм ми знову закриемо ящик i… Та просунь же туди руку, Ігнасiо! Ну, що там, га?… На що схоже?

Ігнасiо довго порпався й витягав щось. Нарештi з’явилася його рука iз затиснутим у нiй картонним футляром.

– Ага! Будь акуратним: адже доведеться класти назад, – попередив його Педро.

Коли футляр i незлiченнi обгортки було знято, жандарми побачили велику пляшку з вiскi.

– Оце упакування! – здивовано пробурмотiв Педро. – Очевидно, щось надто добре, раз його так оберiгають.

– Американське! – зiтхнув iнший жандарм. – Тiльки один раз у Сантосi я куштував американське вiскi. Чудова штука! Я вiд нього вiдразу таким хоробрим став, що вискочив прямо на арену пiд час бою бикiв i голiруч кинувся на розлютованого бика. Щоправда, бик мене збив, але на арену я все-таки вийшов!

Педро взяв пляшку й намiрився вiдбити iй шийку.

– Стривай! – вигукнув Рафаель. – Тобi ж заплатили за те, щоб ти був чесним.

– Заплатили, та я сумнiваюся, що той, хто дав менi грошi, сам чесний, – заперечив Педро. – Це ж контрабанда. Старий, напевно, не платив мита. В нього контрабандний товар. Тому з чистою совiстю ми заволодiемо ним. Ми його конфiскуемо й знищимо.

Не чекаючи, доки пляшка обiйде коло, Ігнасiо та Рафаель дiстали ще кiлька пляшок i вiдбили iм шийки.

– «Три зiрочки» – найкраще вiскi! – тихо промовив Педро Зурита, показуючи на торговельну марку.

 – Розумiете, у грiнго не бувае поганого вiскi… Одна зiрочка – це вiскi дуже добре; двi – чудове; а три – що лiпшого й бути не може. Це я знаю. Грiнго – мастаки щодо мiцних напоiв. Наша пулька iх не влаштуе.

– А чотири зiрочки? – поцiкавився Ігнасiо хрипким вiд горiлки голосом.

Очi його маслянисто блищали.

– Чотири зiрочки? Друже Ігнасiо, чотири зiрочки – це або миттева смерть, або вiчне блаженство.

Не минуло й кiлькох хвилин, як Рафаель, обiйнявши iншого жандарма, уже називав його «братиком» i твердив, що людинi для повного щастя потрiбно зовсiм мало на цiй землi.

– Старий – бовдур, тричi бовдур i ще тричi по тричi бовдур, – наважився вставити Августiно, жандарм iз похмурим обличчям, що уперше за весь цей час розтулив рота.

– Слава Августiну! – вигукнув Рафаель. – Дивiться, яке чудо зробили «Три зiрочки»! Розв’язали йому язика!

– І – ще раз тричi бовдур ваш старий! – репетував п’яним голосом Августiно.