Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)

Я ввiйшов до тiеi читальнi здоровою, щасливою людиною, а вийшов звiдти немiчним iнвалiдом.

Я побiг до свого лiкаря. Вiн мiй давнiй приятель i, коли менi здасться, нiби я занедужав, лiчить мiй пульс, i оглядае язик, i розмовляе зi мною про погоду – все, звичайно, задарма; отож я й вирiшив, що тепер зможу йому гiдно вiддячити. «Адже ж лiкаревi найпотрiбнiша практика, – так сказав я собi. – І я вiддам себе йому. На менi вiн матиме бiльше практики, нiж на тисячi звичайних, буденних пацiентiв з однiею-двома хворобами».

Отож я подався просто до нього. Вiн прийняв мене i спитав:

– Ну, що в тебе там за болячка?

Я вiдповiв:

– Любий мiй, я не хочу вiдбирати в тебе час, розповiдаючи про своi болячки. Життя коротке, i ти можеш померти, перше нiж я скiнчу. Краще я скажу тобi, якоi болячки у мене немае. У мене нема раку сажотрусiв. Як це так вийшло, що я його не пiдхопив, пояснити не можу, але це факт, що у мене його немае. А всi iншi хвороби в мене е.

І розповiв йому, як я про те довiдався.

Тодi вiн звелiв менi роздягтись, i обдивився всього, i потримав за пульс, а тодi зовсiм несподiвано стусонув у груди – отака дурна вихватка! – та ще й буцнув головою.

Потiм сiв, написав рецепта, склав його вдвое й вiддав менi. Я сховав рецепт у кишеню i вийшов.

Я навiть не розгортав рецепта. Зайшов у найближчу аптеку й подав його аптекаревi. Той прочитав – i повернув його менi. Мовляв, таким вiн не торгуе.

– Хiба ви не аптекар? – здивувався я.

– Аптекар, – вiдповiв вiн. – От якби я держав мебльованi кiмнати зi столуванням, то змiг би вас обслужити.

А як аптекар – нiчого не можу вдiяти.

Тодi я прочитав рецепт. У ньому було написано:

«Rp. Бiфштекс 1 фунт

Пиво 1 пiнта

Приймати що 6 годин.

Десятимильна прогулянка пiшки 1

Щоранку.

Лiжко 1

Щовечора рiвно об 11 годинi.

І не забивай собi голови тим, чого не тямиш».

Я послухався цих вказiвок – i результат, бачте, непоганий, принаймнi для мене: життя мое було врятоване, i я й досi живий.

Однак це все мiж iншим, а тепер, як вiрити тiй рекламцi печiнкових пiлюль, у мене були незаперечнi симптоми захворювання печiнки, серед яких головний – «гостра нехiть до будь-якоi працi».

Скiльки я перетерпiв через цей симптом, не розкажеш нiякими словами. Із самою малечку я був через нього справжнiм мучеником. А пiдлiтком я не мав жодного дня перепочинку вiд цiеi хвороби. Рiвень медичноi науки тодi ще був багато нижчий, нiж тепер, i всi моi страждання звичайно приписували лiнощам.