Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)

Having thus settled the sleeping arrangements to the satisfaction of all four of us, the only thing left to discuss was what we should take with us; and this we had begun to argue, when Harris said he’d had enough oratory for one night, and proposed that we should go out and have a smile, saying that he had found a place, round by the square, where you could really get a drop of Irish worth drinking.

George said he felt thirsty (I never knew George when he didn’t); and as I had a presentiment that a little whisky, warm, with a slice of lemon, would do my complaint good, the debate was, by common assent, adjourned to the following night; and the assembly put on its hats and went out.

Роздiл другий

Обговорення плану. Принади ночiвлi «на природi» в погожу нiч. Те саме – в непогожу. Компромiсна ухвала. Перше враження вiд Монтморенсi. Чи не занадто добрий вiн для нашого свiту? Цi побоювання виявляються безпiдставними. Нараду вiдкладено.

Ми розшукали карти й почали складати план подорожi.

Вирiшили, що вiдпливемо наступноi суботи з Кiнгстона. Ми з Гаррiсом прибудемо туди вранцi й удвох пiдженемо човен до Чертсi, а Джордж, що зможе вибратись iз Сiтi лише пополуднi (вiн ходить до якогось банку спати з десятоi до четвертоi години щодня, опрiч суботи, коли його будять i виганяють за дверi о другiй), приеднаеться до нас там.

Перше питання було – де нам ночувати: «на природi» чи в заiздах?

Ми iз Джорджем були за ночiвлю на природi.

Мовляв, у нiй е щось таке первiсне, вiльне, патрiархальне…

Золотий спомин про померле сонце повiльно блiдне в серцях холодних, сумних хмар. Пташки вже не спiвають, вони змовкли, мов зажуренi дiти, i лише жадiбний крик болотяноi курiпки та рiзке скрипiння деркача порушують святобливу тишу над лоном вод, де ще ледве дихае, вмираючи, день.

З iмлистого лiсу понад берегами нечутно крадеться примарне вiйсько Ночi, сiрi тiнi; пiд iхнiм натиском вiдступають останнi загони дня, i пiд нечутною, невидною ходою цього вiйська хвилюеться осока й зiтхають очерети.

Владарка Нiч, сидячи на похмурому тронi, огортае чорними крилами потемнiлий свiт i в тишi править ним зi свого чарiвного палацу, освiтленого блiдими зорями.

А ми завели свiй човник у тиху затоку i, напнувши намет, готуемо i споживаемо скромну вечерю. Тодi запалюемо довгi люльки – i вже злагоджено точиться весела неголосна розмова.