Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)

Монтморенсi сприйняв такий компромiс дуже задоволено. Його не вабить романтичне вiдлюддя. Йому давайте щось гамiрливе; а якщо розвага трошечки вульгарна, тим веселiше буде. Як подивитись на нього, може здатися, що це ангел, iз якихось незбагненних для людей причин посланий з неба на землю в подобi маленького фокстер’ера. Його очi мають такий вираз, нiби промовляють: «Ох, який же зiпсутий цей свiт, i як би я хотiв зробити його кращим, чистiшим!» – i не раз я бачив, як цей вираз викликав сльози на очах у побожних лiтнiх дам i панiв.

Коли Монтморенсi перейшов на мое утримання, я не думав, що зможу довго тiшитись його товариством. Бувало, вiн сидить на своiй постилцi, звiвши на мене очi, а я сиджу в крiслi, дивлюсь на нього й думаю: «Нi, цей песик довго не проживе. З неба спуститься осяйна колiсниця й забере його – ось що з ним буде».

Та коли я заплатив за десяте курча, що вiн задушив; i коли всточотирнадцяте за в’язи витяг його, розлюченого як чортеня, iз собачоi бiйки; i коли якась розгнiвана жiнка принесла менi на огляд загризеного кота й назвала мене душогубом; i коли один чоловiк з нашоi вулицi подав на мене в суд за те, що я держу злого пса, через якого вiн одного зимового вечора двi години просидiв у власнiй повiточцi, боячись носа поткнути надвiр; i коли я дiзнався, що наш садiвник без мого вiдома виграв на ньому тридцять шилiнгiв, закладаючись, чий фокстер’ер за годину загризе бiльше пацюкiв, – тодi я почав думати, що йому, може, все-таки дозволять пожити на грiшнiй землi трохи довше.

Тинятись бiля якоiсь стайнi, зiбрати зграю найбiльших шибайголiв собачоi породи, якi тiльки знайдуться в мiстi, й повести iх по найбруднiших завулках на бiй з iншими собачими шибайголовами – ось що Монтморенсi вважае справжнiм життям. Тому, як я вже вiдзначив, вiн з превеликою радiстю сприйняв пропозицiю ночувати в готелях, заiздах i корчмах.

Коли ми таким чином знайшли прийнятне для всiх чотирьох розв’язання проблеми ночiвлi, нам лишилося тiльки вирiшити, що брати в дорогу.

Про це ми й почали говорити, коли Гаррiс раптом сказав, що з нього вже досить дебатiв на сьогоднiшнiй вечiр, i запропонував сходити перехилити по однiй – вiн, мовляв, знайшов тут неподалiк за рогом, через майдан, таке мiсце, де е справдi путяще iрландське вiскi.

Джордж вiдказав, що i йому хочеться чогось випити (я не пам’ятаю такого випадку, щоб йому цього не хотiлось).