Чуття і чутливість

Хiба я можу помилитися? Я ж на власнi очi бачила, як вiн його вiдрiзував. Учора увечерi, пiсля чаю, коли ви з мамою вийшли, вони почали шепотiтися страшенно швидко, i вiн неначе ii умовляв. А потiм узяв ii ножицi i вiдстриг довге пасмо – у неi ж бо волосся було розпущене по плечах. А потiм поцiлував пасмо, загорнув у бiлий аркуш i сховав у гаманець.

Такi подробицi, перелiченi з такою впевненiстю, не могли не переконати Елiнор, до того ж вони лише пiдтверджували все, що бачила i чула вона сама.

Але в iнших випадках проникливiсть Маргарет докучала старшiй сестрi значно бiльше.

Коли мiсiс Дженнiнгс якось увечерi в Бартон-парку почала доскiпуватися, кому з молодих людей особливо симпатизуе Елiнор, – мiсiс Дженнiнгс уже давно кортiло вивiдати це, – Маргарет подивилася на сестру i вiдповiла:

– А можна я не скажу, Елiнор?

Звiсно, всi розреготалися, i Елiнор змусила себе смiятися разом iз усiма. Але робила вона це через силу. Вона не мала сумнiву, кого мае на увазi Маргарет, i вiдчувала, що не витримае, якщо його iм’я стане постiйною поживою для прискiпливих жартiв мiсiс Дженнiнгс.

Марiанна спiвчувала iй усiм серцем, але тiльки погiршила становище, коли, вся червона, сказала Маргарет сердито:

– Не забудь, що всiлякi здогадки висловлювати вголос недозволено!

– Це не здогадки, – вiдповiла Маргарет. – Ти ж менi сама сказала!

Товариство ще бiльше розвеселилося, i Маргарет влаштували справжнiй допит.

– Ох, мiс Маргарет! Нумо розкажiть нам усе! – благала мiсiс Дженнiнгс.

 – Назвiть iм’я цього щасливця!

– Не можу, панi. Але я дуже добре знаю його iм’я. І знаю, де вiн мешкае.

– Авжеж! Ми здогадуемося, де вiн мешкае. У власному будинку в Норлендi, звичайно ж. Гадаю, вiн – другий парафiяльний священик.

– Нi, вiн не священик. Вiн не мае жодноi з професiй.

– Маргарет! – гаряче втрутилася Марiанна. – Ти чудово знаеш, що все це – твоi вигадки, i такоi людини взагалi не iснуе.

– Ну, то значить, що вiн нещодавно помер, Марiанно, бо я певна, що ранiше вiн iснував, i прiзвище його починаеться на «еф».

У цю мить ледi Мiдлтон зауважила, що «погода стоiть надто дощовита», i Елiнор вiдчула до неi глибоку вдячнiсть, хоча чудово розумiла, що ii милiсть втрутилася не заради неi, а тому лише, що терпiти не могла нечемних кпинiв, якими так обожнювали розважатися ii чоловiк та матiнка. Полковник Брендон, завжди делiкатний до почуттiв iнших людей, не забарився приеднатися до обговорення погоди.