Чуття і чутливість

Потiм Вiллоубi вiдкрив кришку фортепiано i попрохав Марiанну зiграти. Цi старання рiзних людей змiнити розмову мали успiх, i неприемна тема була полишена. Проте Елiнор не так легко оговталася вiд тривоги, яку вона в нiй збудила.

Того ж вечора утворилася компанiя, щоб наступного дня податися на оглядини чудового маетку за дванадцять миль вiд Бартона, що належав свояковi полковника Брендона; без дозволу полковника оглядини були б неможливими, бо власник перебував за кордоном i вiддав з цього приводу суворi розпорядження.

Тамтешнi садки славилися красою, i сер Джон, який iх дуже хвалив, мiг вважатися надiйним поцiновувачем, бо вже десять рокiв як вiн возив своiх гостей оглядати iх щонайменше двiчi на лiто. В парку був чималенький ставок, тож уранцi можна буде поплавати на човнах. Вони вiзьмуть вдосталь провiзii, вирушать туди у вiдкритих екiпажах, i все буде зроблено так, щоб пiкнiк, як завжди, був вдалим.

Дехто з присутнiх визнав цей план трохи смiливим для такоi пори року, тим бiльше що останнi два тижнi не випадало навiть дня без дощу, i Елiнор умовила залишитися удома мiсiс Дешвуд, яка вже встигла застудитися.

Роздiл 13

Їхня запланована поiздка до Вайтвелла зовсiм не справдила сподiвань Елiнор. Вона приготувалася вимокнути, стомитися, пережити незлiченнi страхи, але справа обернулася навiть гiрше: вони взагалi нiкуди не поiхали.

На десяту годину компанiя зiбралася в Бартон-парку, де вони мали поснiдати. До свiтанку йшов дощ, але ранок давав якусь надiю, бо хмари розвiювалися i досить часто з-за них проглядало сонце.

Всi перебували у веселому настроi i були сповненi рiшучостi всупереч неприемним несподiванкам зберiгати бадьорiсть.

Вони ще сидiли за столом, коли принесли пошту. Серед листiв був лист для полковника Брендона. Вiн узяв конверт, поглянув на адресу; вираз його обличчя змiнився, i вiн негайно вийшов з iдальнi.

– Що з Брендоном? – спитав сер Джон.

Нiхто не мав i гадки, що з ним.

– Сподiваюся, вiн не отримав поганоi звiстки, – сказала ледi Мiдлтон.

 – Якщо полковник Брендон пiдвiвся з-за столу, навiть не вибачившись передi мною, значить, трапилося щось украй неочiкуване.

Хвилин через п’ять полковник повернувся.

– Сподiваюся, ви не отримали поганих звiсток, полковнику? – негайно поцiкавилася мiсiс Дженнiнгс.

– Дякую, добродiйко, зовсiм нi.

– Вам пишуть з Авiньйона? Чи вашiй сестричцi не стало гiрше?

– Нi, добродiйко. Це лист iз Лондона. Звичайний дiловий лист.