Чуття і чутливість

І з вимученою посмiшкою додав: – Захворiти повинен я, оскiльки мене уразило страшне розчарування.

– Розчарування?

– Так, бо я вимушений вiдмовитися вiд вашого запрошення. Нинi вранцi мiсiс Смiт вдалася до влади, яку багатство мае над бiдними, залежними родичами, i дала менi невiдкладне доручення до Лондона. Мене щойно вiдправили в дорогу; я попрощався з Алленхемом i, щоби втiшити себе, заiхав попрощатися з вами.

– До Лондона! І саме сьогоднi вранцi?

– Так, майже невiдкладно.

– Який жаль! Але мiсiс Смiт ви, зрозумiло, вiдмовити не можете.

Вiдповiдаючи, вiн почервонiв.

– Дякую за вашу доброту. Але повернутися в Девоншир вiдразу я не зможу. У мiсiс Смiт я гостюю не частiше одного разу на рiк.

– А що – окрiм мiсiс Смiт, у вас тут друзiв немае? І окрiм Алленхема, вас нiде в тутешнiх краях не приймуть? Соромтеся, Вiллоубi! Щоб гостювати у нас, вам не потрiбне нiяке запрошення!

Вiн почервонiв iще сильнiше, похнюпився i тiльки й сказав:

– Ви такi добрi до мене…

Мiсiс Дешвуд з подивом подивилася на Елiнор, яка була здивована не менше.

– Можу лише додати, милий Вiллоубi, що в Бартон Котеджi вам завжди радi. Я не наполягатиму, щоб ви повернулися вiдразу ж, оскiльки лише ви однi можете судити, як подивилася б на це мiсiс Смiт. З цього приводу я не збираюся ставити пiд сумнiв анi ваш намiр iхати, анi необхiднiсть цiеi поiздки.

– Моi справи нинi, – знiчено вiдповiв Вiллоубi, – е такими, що… що… боюся… я не зможу тiшити себе надiею…

Вiн замовк. Вiд подиву мiсiс Дешвуд не могла вимовити анi слова, i запало нове мовчання. Цього разу першим заговорив Вiллоубi.

– Не варто отак баритися з вiд’iздом, бо це нерозумно, – вимовив вiн з легкою посмiшкою. – Не буду розтягувати своi страждання, залишаючись серед друзiв, чиiм товариством менi вже не дано насолоджуватися.

Потiм вiн квапливо попрощався з ними i вийшов з вiтальнi.

Вони побачили, як вiн вскочив у кабрiолет i через мить зник за поворотом.

Мiсiс Дешвуд, надто збентежена, щоб говорити, вiдразу ж пiшла до себе, аби наодинцi вдатися до занепокоених роздумiв, якi викликав цей несподiваний вiд’iзд. Елiнор була стривожена анiскiльки не менше, коли не бiльше. Вона перебирала в пам’ятi iхню розмову з подивом i хвилюванням.