Чуття і чутливість

– Так, люди нечасто подiляють моi почуття, нечасто iх розумiють. Але iнодi… – Тут вона поринула в задуму, але невдовзi оговталася i продовжувала: – Погляньте, Едварде, – почала вона, вказуючи на пейзаж перед ними, – ось Бартонська долина. Погляньте, чи зостанетесь ви незворушнi, якщо зумiете? Погляньте на цi пагорби. Чи доводилося вам бачити що-небудь подiбне? Злiва серед цих гаiв i насаджень лежить Бартон-парк. Звiдси видно невелику частину будинку. А ген там, за найвiддаленiшим i найвеличнiшим пагорбом ховаеться наш котедж.

– Мiсцевiсть тут дуже мальовнича, – вiдповiв Едвард, – але взимку долина, мабуть, утопае в багнюцi.

– Як можете ви згадувати про багнюку, бачачи перед собою таку красу!

– Тому лише, – вiдповiв вiн iз посмiшкою, – що бачу перед собою вельми брудний путiвець.

– Дивно! – стиха сказала Марiанна сама собi.

– А як вашi новi знайомi? Мiдлтони – приемнi люди?

– Ой, нi! – вiдповiла Марiанна. – Нам так з ними не пощастило!

– Марiанно! – з докором вигукнула ii сестра.

 – Соромся! Це дуже достойнi люди, мiстер Феррар i вони ставляться до нас дуже приязно. Невже ти забула, Марiанно, скiльки приемних днiв ми провели дякуючи iм?

– Нi, не забула, – неголосно вiдповiла Марiанна, – як i не забула про всi болiснi хвилини.

Елiнор пропустила ii слова повз вуха i постаралася розважити гостя розмовою про iхне нове житло, про його розташування та iнше, iнодi добиваючись вiд нього ввiчливих запитань i зауважень. Його холоднiсть i стриманiсть завдавали iй болю, викликали досаду i навiть роздратування.

Але, вирiшивши виходити тiльки з минулого, а не з теперiшнього часу, вона нiчим не виказала того, що вiдчувала, i трималася з ним так, як, на ii думку, вимагав той факт, що вони – родичi.

Роздiл 17

Мiсiс Дешвуд здивувалася лише на мить: вона вважала, що нiщо природнiше за його приiзд у Бартон трапитися не могло, i не скупилася на радiснi вигуки i привiтання. Нiяка соромливiсть, холоднiсть i стриманiсть не встояла б проти такого ласкавого прийому (а вони покинули його ще до того, як вiн переступив порiг котеджу), привiтнiсть же мiсiс Дешвуд i зовсiм змусила iх безслiдно зникнути.

Та i не могла людина, закохана в одну з ii дочок, не перенести частину свого почуття i на господиню, i Елiнор з полегшенням помiтила, що вiн знову став схожий на себе. Немов прихильнiсть до них усiх знову воскреснула в його серцi, i iнтерес до iхнього благополуччя здавався непiдробним.