Менсфілд-парк

– І я нiколи бiльше тут не житиму?

– Нiколи, моя люба. Але не сумнiвайся, тобi й там буде добре. Я не бачу для тебе особливоi рiзницi, де жити, – в цьому домi чи в iншому.

Фаннi вийшла з кiмнати зажурена; вона не вiрила, що ця рiзниця буде такою вже непомiтною, i думки ii про життя з тiтонькою Норрiс були аж нiяк не веселi. Зустрiвши Едмунда, вона розповiла йому про свое лихо.

– Кузене, – мовила вона, – у моему життi мае статися одна змiна, i дуже неприемна! І, хоч досi твоi слова часто змушували мене примиритися з тим, що спершу було менi осоружне, цього разу ти не зможеш мене переконати.

Я мушу переселитися до тiтоньки Норрiс.

– Справдi?

– Так; тiтонька Бертрам сьогоднi сказала менi про це. Вони вже домовилися. Я маю покинути Менсфiлд-парк i жити в Бiлому будиночку, мабуть, щойно вона туди переiде.

– Що ж, Фаннi, якби це рiшення не було таке прикре для тебе, я б мiг його лише схвалити.

– О нi, кузене!

– Усе свiдчить на його користь. Тiтонька вчинить дуже розумно, якщо вiзьме тебе до себе.

Вона шукае друга i компаньйонку саме там, де слiд, i я радий, що ii любов до грошей цьому не завадила. Ти будеш для неi тим, чим повинна бути. Сподiваюся, це не надто тебе засмучуе, Фаннi?

– Навпаки, дуже засмучуе! Не можу я цьому радiти. Я люблю цей дiм i усе в ньому; а там я нiчого не любитиму. І ти знаеш, я завжди почуваюся з нею незручно.

– Не будемо говорити про те, як вона поводилася з тобою, коли ти була дитиною; вона i з нами так поводилася – чи майже так.

Вона нiколи не вмiла бути привiтною з дiтьми. Але зараз ти в тому вiцi, коли до тебе потрiбно ставитися краще; i, як на мене, вона вже так i робить; а якщо ти станеш ii единою компаньйонкою, вона цiнуватиме тебе по-справжньому.

– Мене нiхто нiколи не цiнуватиме.

– А що цьому заважае?

– Усе! І мое становище… i те, що я така нерозумна, незграбна…

– Щодо твоеi нерозумностi та незграбностi, люба моя Фаннi, повiр менi, в тобi немае й слiду подiбних рис; або ж ти неправильно iх називаеш.

Немае жодноi причини, з якоi тi, хто тебе знае, не змогли б тебе оцiнити. Ти маеш здоровий глузд i щире серце, i я певний, що ти нiколи не вiдплатиш невдячнiстю за чужу доброту. Я не уявляю, хто б мiг бути кращою за тебе подругою i компаньйонкою.

– Ти надто добрий до мене, – мовила Фаннi, зашарiвшись вiд такоi похвали. – Не знаю, як тобi й дякувати за те, що ти про мене такоi гарноi думки.