Менсфілд-парк

У вас он який оберемок усякоi всячини – та ще й кошик мiж нами, що немилосердно б'е мене по лiктю!

– Любонько, це всього лише малесенький вересовий пагiн, його просто-таки нав'язав менi той добросердий стариган-садiвник; та якщо вiн тобi заважае, я зараз же приберу його собi на колiна. Ось, Фаннi, потримай-но цей клунок, та дивися, не впусти; тут вершковий сир, такий смачнющий, як той, що ми iли за обiдом. Сердешна мiсiс Уiтакер будь-що хотiла подарувати менi один з ii сирiв. Я так супротивилася, що вона мало не заплакала; i до того ж, знаю, саме такий сир любить моя сестра.

Ця мiсiс Уiтакер – справжне золото! Вона аж отетерiла, коли я спитала ii, чи дозволяеться вино в людськiй, i витурила геть двох служниць за те, що вони з'явилися в бiлих сукнях. Гляди не розчави цей сир, Фаннi. От тепер я можу чудово прилаштувати другий клунок та кошика.

– Що ви iще вполювали? – спитала Марiя, якiй було приемно чути такi похвали Созертону.

– Вполювала, любонько! Це всього лише чотири гарненьких фазанячих яечка, мiсiс Уiтакер просто присилувала мене iх узяти; хоч як я вiдмовлялася, – та все марно.

Вона сказала, що позаяк я живу зовсiм одна, то менi не завадить розвести в себе таке птаство; а воно й справдi так. Я звелю корiвницi покласти iх пiд першу-лiпшу вiльну курку, i якщо фазанята повилуплюються, я зможу вiднести iх до себе додому i позичу в когось клiтку; i це буде для мене така розрада в самотнi години – доглядати пташенят! А якщо менi пощастить, твоя матуся також iх отримае.

Вечiр був чудовий, тихий та лагiдний, i краевид навкруги дихав природним супокоем; але, коли мiсiс Норрiс замовкла, нiхто бiльш не зронив анi слова. Усi були втомленi душевно; i роздуми про минулий день – хтозна, чого в ньому було бiльше – радостi чи прикрощiв, – бентежили кожного.

Роздiл одинадцятий

День у Созертонi, попри всi його негаразди, викликав у сестер Бертрам набагато приемнiшi почуття, нiж читання листiв з Антигуа, якi невдовзi пiсля того прибули до Менсфiлду.

Думати про Генрi Кроуфорда було приемнiше, анiж про батька; а думати про те, що батько через деякий час повернеться до Англii, було взагалi нестерпно.

Листопад був нещасливим мiсяцем його очiкуваного приiзду. Сер Томас писав про це з тiею впевненiстю, яку могли дозволити досвiд i нетерплячi сподiвання. Вiн уже владнав своi справи настiльки, що мав намiр вирушити додому з вересневим пакетботом; отже, плекав надiю побачитися зi своею родиною на початку листопада.