1984. Ми

У дальньому кутку iдальнi був невеликий бар, точнiше це був просто отвiр у стiнi, де джин можна було купити по десять центiв за склянку.

«А ось i ти», – сказав голос позаду Вiнстона.

Вiн озирнувся. Це був його друг Сайм, який працював у Дослiдницькому Вiддiлi. Можливо, «друг» було не зовсiм правильне слово. Нинi у вас не було друзiв, усюди вас оточували самi лише «товаришi», але були товаришi, компанiя яких не так сильно дратувала. Сайм був фiлологом, знавцем новомови. Вiн входив у велику групу експертiв, якi якраз працювали над складанням одинадцятого видання Словника новомови.

Сайм був ще кволiшим за Вiнстона, маленького зросту, з темним волоссям, якимось одночасно сумним та глузливим обличчям та великими очима, якi завжди на тебе витрiщались, тому здавалося, що пiд час розмови вiн завжди уважно вивчае тебе.

«Я хотiв запитати, чи е у тебе леза для бритви», – сказав вiн.

«Нi однiсiнького!» – сказав Вiнстон з деякою винуватою поспiшнiстю. «Де я тiльки не шукав. Таке враження, що iх бiльше взагалi не iснуе».

Зараз всi постiйно просили один у одного леза для голiння. Насправдi у Вiнстона ще залишилося два невикористаних, якi вiн завчасно приберiг на чорний день. Ось уже два мiсяцi, як леза зникли з прилавкiв магазинiв. Так було завжди, у певний момент знаходився який-небудь необхiдний товар, який партiйнi магазини не могли постачати. Інодi це були гудзики, iнодi нитки, iнодi шнурки. Ось зараз настав час лез для голiння. Дiстати iх, якщо це взагалi вдавалося, можна було потайки тiльки на «вiльному» ринку.

«Я голюся одним i тим самим лезом вже шостий тиждень», – додав вiн для бiльшоi правдоподiбностi.

Черга трохи просунулася вперед, i знову зупинилася. Вiнстон повернувся до Сайма. Вони взяли жирнi металевi тацi, якi лежали у кiнцi прилавку.

«Ти вчора ходив дивитися, як вiшають полонених?» – запитав Сайм.

«Я працював, – байдуже вiдповiв Вiнстон, – думаю, скоро це будуть показувати у кiно, там i подивлюся».

«Ой, ну теж менi, порiвняв.

Це ж зовсiм iншi враження», – сказав Сайм.

Його глузливий погляд ковзнув по обличчю Вiнстона. Здавалося, що його очi так i говорили: «Я знаю тебе, я бачу тебе наскрiзь. Я дуже добре знаю, чому ти не пiшов на страту цих в'язнiв». Сайм був жахливим фанатиком та ортодоксом, i завжди говорив з якоюсь вiдразливою зловтiхою про повiтрянi атаки на ворожi мiста, про тортури i зiзнання думкозлочинцiв, про страти у пiдвалах Мiнiстерства Любовi.