1984. Ми

Виявилося, що були навiть демонстрацii, щоб подякувати Старшому Брату за пiдвищення норми шоколаду до двадцяти грамiв на тиждень. Але ж тiльки вчора, подумав вiн, було оголошено, що рацiон повинен бути зменшений з тридцяти до двадцяти грамiв на тиждень. Чи можливо, що люди просто проковтнули все це i забули вже через двадцять чотири години? Так, виявляеться, це можливо. Парсонс точно проковтнув це не пережовуючи, немов тупа свiйська тварина. Крякало за сусiднiм столом теж ковтав iнформацiю фанатично, пристрасно, з лютим бажанням вистежити, засудити i випарувати будь-якого, хто припустить, що минулого тижня рацiон становив тридцять грамiв.

Сайм теж це проковтнув, хоча i бiльш складним способом, який передбачав дводумство. Невже Вiнстон був тут единим, хто пам'ятав, як все було насправдi?

З телеекрану продовжувала сипатися несамовита казкова статистика. У порiвняннi з минулим роком було бiльше iжi, бiльше одягу, бiльше будинкiв, бiльше меблiв, бiльше каструль, бiльше палива, бiльше кораблiв, бiльше гвинтокрилiв, бiльше книг, бiльше немовлят – бiльше всього, крiм хвороб, злочинiв i божевiлля.

Рiк за роком, хвилина за хвилиною, все стрiмко покращувалось. Як i Сайм ранiше, Вiнстон взяв ложку i почав вазюкати блiду пiдливу, яка розтiкалася по столу, виводячи у нiй якiсь незрозумiлi вiзерунки. Вiн обурено розмiрковував про фiзичну структуру життя. Чи завжди так було? Чи завжди iжа була такою на смак? Вiн окинув поглядом iдальню. Переповнена кiмната з низькою стелею i брудними стiнами, обшарпанi металевi столи та стiльцi, поставленi так близько один до одного, що ви сидите, торкаючись лiктем свого сусiда, зiгнутi ложки, пом'ятi тацi, обдертi емальованi залiзнi кружки, всi поверхнi жирнi й липкi, у кожнiй трiщинi бруд, а ще змiшаний кислуватий запах низькопробного джина, поганоi кави, тушкованого м'яса i брудного одягу. Все всерединi i зовнi вас немов протестувало проти iснуючого порядку речей, вас не покидало вiдчуття, що вас позбавили чогось, на що ви маете законне право. Так, Вiнстон не знав iншого життя. Скiльки вiн себе пам'ятав, iжi завжди було мало, у людини нiколи не було достатньо шкарпеток або спiдньоi бiлизни, тому вони були дiрявими вiд старостi, меблi завжди були пошарпанi та хиткi, кiмнати недостатньо опалювалися, поiзди були переповненi, будинки давали трiщини та руйнувалися, хлiб був черствим, кава гидкою на смак, сигарет мало, а чай взагалi був великою рiдкiстю. Не вистачало всього, i тiльки дешевого синтетичного джину завжди було вдосталь.