1984. Ми

Крякало за сусiднiм столом замовк пiд час оголошення Мiнiстерства достатку, але коли повiдомлення закiнчилося, знову почав вiщати, навiть ще голоснiше, нiж ранiше. Вiнстон раптом зрозумiв, що чомусь думае про мiсiс Парсонс з ii тонким волоссям i пилом у зморшках. Через кiлька рокiв ii дiти донесуть на неi у Полiцiю Думок. Мiсiс Парсонс випаруеться. Сайм випаруеться. Вiнстон випаруеться. О'Брайан випаруеться. А от Парсонс, навпаки, нiколи не випаруеться. Крякало теж нiколи не випаруеться. Маленькi жукоподiбнi чоловiчки, якi швидко пересуваються на своiх коротких нiжках по лабiринту коридорiв мiнiстерств, теж нiколи не випаруються.

І дiвчина з темним волоссям з вiддiлу Художньоi лiтератури – вона теж нiколи не випаруеться. Йому здавалося, що вiн iнстинктивно знав, хто виживе, а хто загине, хоча що саме е гарантiею виживання, сказати було складно.

У цей момент його роздуми щось рiзко перервало. Дiвчина за сусiднiм столиком розвернулася i дивилася в його сторону. Це була дiвчина з темним волоссям i червоним поясом.

Вона скоса глянула на нього, але скорiше з цiкавiстю. Як тiльки iх погляди зустрiлися, вона знову вiдвернулася.

По хребту Вiнстона пробiг неприемний холодок. Його охопив жах, який майже вiдразу зник, але залишив пiсля себе осад занепокоення. Чому вона спостерiгала за ним? Чому переслiдувала на кожному кроцi? На жаль, вiн не мiг згадати, чи сидiла вона за столом, коли вiн прийшов, або пiдсiла вже пiсля того, як вiн тут сiв. Але вчора пiд час двохвилинки ненавистi вона сiла прямiсiнько за ним, хоча у цьому не було нiякоi необхiдностi, адже вiльних мiсць у залi було предостатньо.

Цiлком ймовiрно, що вона хотiла послухати i переконатися, що вiн кричить досить голосно.

Вiн знову почав думати про те, що вона, мабуть, все-таки не була агентом Полiцii Думок, але такi ось розвiдники-любителi були набагато небезпечнiшi навiть за Полiцiю Думок. Вiнстон не знав, як довго вона дивилася на нього, але, можливо, цiлих п'ять хвилин, i можливо, вiн не повнiстю контролював вираз свого обличчя у цей момент.

Було надзвичайно небезпечно дозволяти своiм думкам блукати у нетрях свiдомостi, коли ти знаходився у людному мiсцi або в межах досяжностi телеекранiв. Будь-яка дрiбниця може тебе видати – нервовий тiк, несвiдома стурбованiсть, звичка бурмотiти собi пiд носа – все, що несе у собi хоч найменший натяк на вiдхилення вiд норми, на те, що тобi е що приховувати.