Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue

Вiддавши таким чином належне своему вiрному друговi, я ревно заглибилась у споглядання картини, що з такою готовнiстю простелилась перед моiми очима.

Проте я не стану розводитись на цю тему. Я не описуватиму мiста Едiнбурга. Хто ж не бував у мiстi Едiнбурзi! Кожен бував у Едiнбурзi – стародавнiй Едiнi. Я обмежуся безпосереднiми подробицями своеi прикроi пригоди. Задовольнивши до певноi мiри свою цiкавiсть щодо розмiрiв, розташування й загального вигляду мiста, я знайшла час i на огляд церкви, в якiй перебувала, та витонченоi архiтектури дзвiницi.

Я завважила, що отвiр, у який я вистромила голову, був на циферблатi величезних дзигарiв i з вулицi, напевне, мав вигляд великоi дiрки для ключа, як то бувае у французьких кишенькових годинниках.

Нема сумнiву, що призначення його – давати змогу доглядачевi в разi потреби переводити стрiлки зсередини. Мене здивувала величина тих стрiлок – довша з них була не менш як десять футiв завдовжки, а завширшки в найширшому мiсцi дюймiв вiсiм-дев’ять. Видно було, що вони зробленi з мiцноi сталi й мають гострi краi.

Вiдзначивши цi подробицi й деякi iншi, я знову звернула погляд на розкiшний краевид унизу й скоро вся поринула в споглядання.

Через кiлька хвилин мене пробудив iз нього голос Помпея: той сказав, що не може витримати мене довше, i зажадав, щоб я, з ласки своеi, вже злазила. Це було нерозумне прохання, i я так йому й сказала, не шкодуючи слiв. Вiн вiдповiв, явно не зрозумiвши мене. Я, звiсно, розсердилась i навпростець заявила йому, що вiн дурень, що вiн допустився «нi-телiги-нi-цii», що думки його не «спиртуалiстичнi», а слова – «галiматня».

Цим вiн задовольнився, i я вернулась до споглядання.

Пiсля цiеi суперечки минуло з пiвгодини; я весь час самозаглиблено милувалась неземним видовищем унизу, коли враз мене пробудив лагiдний доторк чогось холодного до потилицi. Чи варто казати, що я глибоко стривожилась? Я знала, що Помпей у мене пiд ногами, а Дiана, згiдно з моiм прямим наказом, сидить на своiх заднiх лапах у найдальшому кутку.

Що ж це таке? Гай-гай! Я це зрозумiла аж надто швидко. Трохи повернувши голову, я, на свiй невимовний жах, побачила, що довга, блискуча, схожа на ятаган хвилинна стрiлка дзигарiв, рухаючись по циферблату, опустилась на мою шию.

Я зрозумiла, що не можна гаяти й митi. Я зразу сiпнулась назад, та було запiзно. Нiякоi змоги витягти голову з тiеi страхiтноi пастки, в яку я так легко попалась i яка стискалася далi так швидко, що вiд самоi думки про те жах брав.