Мій бос – ідіот

Улла сьогоднi взяла вихiдний, а Мар’я хворiе, в нас нiкого немае, хто залишився б тут в обiд. «Розберiться з цим».

Одна жiнка так нервувала на роботi, що живiть у неi болiв майже щодня. Стрес ii переслiдував. Якось вона показала менi свiй робочий розклад – вiн був катастрофiчний. Їi план дня – це картина вiдчаю. Черга клiентiв вишикувалася за ii столом iз восьмоi ранку й до п’ятоi вечора. Навiть обiднi перерви були зарезервованi для клiентiв. Вона не мала часу збiгати до туалету. Людина фiзично не можете працювати так.

Я пам’ятаю, як дивився на ii графiк i просто казав: «Ой лишенько».

Через деякий час я все ж збагнув, що вона просила в мене допомоги, але менi болiсно згадувати свою реакцiю: «Розберiться з цим». Інших вiдповiдей у мене не було. Як я мiг знати, що робити, якщо навiть не розумiв, як така ситуацiя могла скластися.

«Треба просто докласти бiльше зусиль».

Не таку пораду хоче почути людина, що задихаеться на роботi.

Це була моя стандартна вiдповiдь на початку дев’яностих.

У тi часи популярним було гасло: «не приходь iз проблемою – приходь iз рiшенням». Я взяв його близько до серця. Звiсно, в цiй приказцi е щось, бо, вочевидь, неможна зосереджуватися тiльки на проблемах, але багато чого залежить вiд того, у який спосiб ми даемо такi смiливi поради.

З доречнiстю i вчаснiстю порад у мене все було вкрай погано.

Звiсно ж, iнодi колеги приходили до мене, маючи готовi рiшення. Вони хотiли знати мою думку про це, а я навiть гадки не мав i знати не знав, що – краще, що – гiрше.

Тож регулярно бурмотiв: «розберiться з цим». Пам’ятаю, як моi пiдлеглi витрiщалися на мене.

Я був зайнятий iншим, мав iншi прiоритети: щойно одружився й очiкував на первiстка. Якщо чесно, моi думки оберталися навколо чогось зовсiм iншого. Звичайно, я зрозумiв, що мав проблему, але був молодим i вважав себе розумним. Поступово, з часом це переконання пройшло.

В результатi я пiшов на курс навчання для керiвникiв i там дiзнався про все можливе, що стосуеться роботи на цiй посадi.

Найбiльше мене вразив викладач, але не знаю, чого я навчився за цей курс. Чесно кажучи, сьогоднi я не дуже й пам’ятаю, про що насправдi був той тренiнг.

До свого начальника за порадами я звертався зрiдка, наче це було жахливою поразкою, тому в роботi менi нiхто не допомагав. Крiм того, вiн часто був вiдсутнiй на робочому мiсцi, тож я мав чудове виправдання. В мене не було до кого йти!

Зрештою цей картковий будиночок обвалився.