Львівська кухня

По сутi, галицька кухня стала кухнею весiльних господинь i деяких домогосподарок, якi вперто зберiгали рецептурнi записники бабусь i шукали можливiсть знайти продукти вiдповiдного гатунку. Загалом же панували дивнi «радянськi стандарти», спрямованi, з одного боку, на те, аби просто наситити максимум людей iз мiнiмумом витрат, з другого – максимально стандартизувати приготування й обслуговування на територii вiд Молдови до Чукотки. Наслiдком цього стали повсюднi вiдбивнi, де, використовуючи кляр, кухар робив iх удвiчi бiльшими, нiж шматки м’яса в них, салати з вареною ковбасою, килька в томатi i тому подiбнi речi.

З надбань того часу галицька кухня може похвалитися хiба що розширенням асортименту пирiжкiв, кiлькома варiацiями на тему плову i ще, може, мiсцевим варiантом чанахi. Зате ледь не зникли (а деякi, мабуть, таки й зникли) рецепти сотень страв, якi полюбляли нашi предки.

При цьому, як не парадоксально, вiдновлення окремоi Украiнськоi держави не посприяло на початку вiдновленню традицiй мiсцевоi кухнi.

На початку 1990-х узагалi було не до того – аби тiльки не вмерти з голоду в часи гiперiнфляцii. А далi, трошки оговтавшись фiнансово, голодний люд кинувся пробувати все химерне i чужинське, до чого ранiше не мав доступу. А чи були то хот-доги, гамбургери, пiци, сушi, а чи устрицi, лосось пiд соусом терiякi i тортеллiнi з трюфелем – то вже залежало вiд товщини гаманця кожного конкретного споживача. Дiйшло до того, що на початку двохтисячних пiд час одного з опитувань про те, якi страви е традицiйними для Львова, заледве не двадцять вiдсоткiв львiв’ян назвали пiцу…

Тiльки iз середини минулого десятилiття у Львовi всерйоз взялися за вiдновлення наших гастрономiчних традицiй.

У той час мiсто рiзко переорiентувалося на туристичну галузь. При цьому чимало туристiв серед перших запитань до гiда або своiх львiвських друзiв задавали просте: «А де можна з’iсти чогось типово вашого?» І це питання на практицi виявлялося не таким уже й простим. Та, зрештою, попит почав формувати пропозицiю. Спочатку повiльно, а зараз – за принципом снiговоi кулi: не лише у Львовi, а й у Тернополi, Івано-Франкiвську, iнших мiстах почали виникати ресторани, що спецiалiзуються на мiсцевiй кухнi. А на початку 2013 року частина цих рестораторiв, iхнiх колег iз Польщi, журналiсти, дослiдники, кухарi об’едналися в органiзацiю, яка називаеться Клуб галицькоi кухнi. Почали проводити форуми, конференцii, майстерки.