Білеско, або Чарівні двері

Коли сили у дiвчинки закiнчилися, вона нарештi зупинилася. Їi очам вiдкрився гарний краевид. Проте щось в ньому було незвичне. Але що? Так, тут росли дерева i квiти, зеленiла трава i спiвали птахи, але дерева не були схожi на звичайнi дерева. І квiти мали чудернацьку форму. Марiя пiдiйшла до деревця, що формою своею нагадувало башту i знесилено сiла. Обiпершись об стовбур вона поклала руки на колiна i подумала, що було б добре, якби тут поблизу був струмок, бо вже дуже хотiлось пити. Раптом вона почула плескiт води. Пiднявшись, вона дiйсно побачила джерельце не далеко вiд того мiста, де вона сидiла.

І це було дивно, бо дiвчинка була впевнена, що не бачила його тут. Та Марiя вже не так дивувалась всiм чудесам, бо трохи звикла до них. Попивши води, дiвчинка знову повернулася до деревця. Вона не знала нi де вона, нi куди iй слiд йти. Та ще iй хотiлося iсти i вона стала оглядати, чи немае на деревi якихось плодiв. На велике здивування Марii вона побачила грушi. « Дивно – мiркувала вона собi – хiба це дерево – груша? Краще б тут росла яблуня». Не встигла вона так подумати, як вiдразу на деревинi з'явились яблука i такi вже гарнi та соковитi, що рука сама потягнулася до них. Вони з'iла яблука i забажала шоколаду. І зовсiм не здивувалася, коли побачила його на кущi. Тут Марiя зрозумiла, що ii бажання здiйснюються i дуже зрадiла. Вона думала, що б iще загадати i пiшла далi. Нарештi пригадала: вона хотiла морозива. Але нiде його не бачила. Дiвчинка навiть промовила вголос: «Хочу морозива!». Але нiчого не вiдбулося. Як то так? Трохи помiркувавши, вона вирiшила повернутися до того мiста, де почалися виповнюватися ii бажання, пiд те саме дерево. Вона знову повторила тi ж самi слова, i знову нiчого не вiдбулося. Марiя зовсiм засмутилася i знову сiла пiд деревину. Що далi? Дiвчинка геть заплуталась. І тут – от диво – в ii руцi з'явилося морозиво. Як вона зрадiла! Вона пiднялася i стала кружляти з ним на мiсцi. З'iвши його, дiвчина забажала ще i ще. Поiвши досхочу, вона знову подивилась на цiкаве деревце. І тут Марiя зрозумiла, що ii бажання виповнювалися тiльки тут. Це дерево, мабуть, було чарiвне. І дiйсно так. Дiвчинка ще побажала, щоб ii сукня стала чистою, новi банти i навiть окуляри вiд сонцю i це все вiдразу ж з'являлося в неi. Потiм iй це набридло. Бажання, здавалися однотипними i простими. От якби щось грандiозне!

«Я тут зовсiм сама, – думала Марiя – от якби когось зустрiти. Бажано доброзичливого».

Звiдки не вiзьмись, з'явилися хлопчики, дiвчатка.