Велика мандрівка ,або Канікули почалися

Велика мандрiвка ,або Канiкули почалися

Ганна Рось

Пес Барбос идет по следу #7

Перед вами сьома i остання книга з серii «Пес Барбос йде по слiду». Лiтнi канiкули – чудовий час для екскурсiй i подорожей. Нашi маленькi лiсовi друзi теж цiкаво проводять час. Хочете дiзнатися, якi п'ять пригод нарахувала Совуша, чому падають зiрки, у кого з'явилося iм'я, хто перший зауважуе, коли клюе риба, чи бувае смiшна рибалка, хто керував прогулянковим катером? Тодi вiдкриваемо книгу, читаемо i розглядаемо яскравi iлюстрацii. Героi казок чекають зустрiчi зi своiми читачами.

Ганна Рось

Велика мандрiвка, або Канiкули почалися

Зiрочка

Вечорiло. Свiжий вiтерець колихав блакитнi дзвiночки i синi волошки. У травi спiвали цвiркуни – цр-цр, цр-цр. На небi загорялись першi зiрки.

Малюки сидiли на галявинi i слухали розповiдi Мишка про те, як йому приснилося, що вiн був повiтряним акробатом, як його запросив в гостi сам Дiд Мороз i як Мишко на оленячiй упряжцi подорожував по зоряному небу до Великоi Ведмедицi.

Малюки слухали розповiдь Мишка, затамувавши подих.

– А ведмедиця схожа на твою маму? – запитав енотик.

– Нi, вона бiла, як снiг, – вiдповiв Мишко. – А ще на нiй сяють сiм яскравих зiрок!

– Сiм!? – здивувався iжачок.

– Тобi сам Дiд Мороз дав оленiв для поiздки? – поцiкавився Зая.

– Нi, вiн iм доручив вiдвезти мене до Великоi Ведмедицi, бо вiн дуже добрий, – посмiхнувся Мишко.

– А чому ведмедиця не взяла у тебе частування для мами? – пропищав мишеня, який гостював у енотика.

– Тому що мамам потрiбнi не подарунки, а наша любов, – задумливо вiдповiв Мишко.

Всi одразу згадали своiх мам: зайчата – маму-зайчиху, iжачки – свою маму iжачиху, Совуша згадала свою дорогу маму, енотик – свою, мишеня – мишку-маму, а Мишко – маму-ведмедицю, зiрку цирку, неповторну Зiзi. Тiльки Умка нiкого не згадав. У нього не було мами, вiн загубився зовсiм маленьким. Проте зараз Умка був щасливий, у нього з'явилося стiльки друзiв! А Мишка вiн взагалi любив i навiть Мишкову маму вiн став вважати своею.

– Ой, зiрочка полетiла! – крикнула Йоiчка.

Всi пiдняли очi до неба.

– І я побачив! – скрикнув Зая.

– А чому зiрки падають? – запитав мишеня.

– Зiрки падають, щоб ми загадували бажання, – вiдповiв енотик. – Я загадав поплавати в морi!

– А я не встиг загадати, – засмутився мишеня. – Значить, у мене не буде нiякого бажання?

– Це не зiрка впала, це метеорит, – сказала розумна Совуша. – Вони весь час падають.