Трояндова площа

Була у нiй завжди якась прихована стриманiсть, яка цим вбранням пiдкреслювалася ще бiльше. Це додавало дiвчинi бiльшоi суворостi, анiж завжди, а у той день – навiть суму. Дiвчина довго слухала телефон, потiм сказала тiльки «До зв’язку!», вимкнула його, а потiм попросила у сусiда за столиком пригостити ii цигаркою.

Так, це був поганий день для багатьох. Тодi королiвська гвардiя вперше застосувала газ проти заколотникiв та розбила декiльком альвам голови палицями. Гарцасi добре запам’ятав той день, адже йому навiть довелося вийти з приятелем, лiкарем Швецем, у позачергову нiчну змiну.

Столичнi лiкарнi вночi були переповненi.

Гарцасi тодi дуже засмутився. Дiвчина навiть не встигла допити свою каву. Посидiла ще двi хвилини, а далi, не докуривши, швидко пiшла геть. З ii горнятка довго ще закручувався вгору ароматний димок. Потiм офiцiант забрав чашку на тацю брудного посуду й понiс геть, у секретнi простори кав’ярнi, що були недоступнi оковi вiдвiдувачiв.

Зазвичай, пiвгодини потому, коли Гарцасi вже встигав поласувати пловом та томатним соусом до нього й переходив до тiстечка, до дiвчини приходили.

За столик до неi пiдсiдали хлопець або молода темношкiра жiнка, обидва носили бандани чи щось за погодою i мали зухвалий вигляд.

Просто фанати головних уборiв, думав тодi iронiчно Гарцасi, розглядаючи раз-по-раз друзiв своеi пасii. Тим часом вони починали щось весело обговорювати, iнодi до Гарцасi долiтали смiх та уривки розмови. Щось про полiтику або це могли бути анекдоти чи критика нових театральних новинок.

Розумнi, подумки пiдмiтив лiкар, iз задоволенням поглинаючи тiстечка. Книголюби, думав вiн, спостерiгаючи, як на прощання дiвчина обмiнюе свою книжку на книги, що приносили у рюкзаках ii друзi.

Друзi завжди виходили першими. Може, чекали ii на вулицi. А вона довго возилася, збираючи сумку, докладала грошi у книжечку для рахунку, пiдфарбовувала губи, вiдбиваючись у великому дзеркалi бару вся – з голови до нiг.

Коли вона, нарештi, залишалася сама та вдягала бiля вiшаку своi речi, Гарцасi щоразу кортiло познайомитися з дiвчиною ближче.

Але в останню хвилину його рiшучiсть зникала, шкiру лiкаря починало морозити – щоки вiд пiдборiддя до скронь немов кололи шпильками, на них буквально танцювали невидимi крихiтнi протяги. Гарцасi ураз приростав до стiльця, на якому сидiв, як останнiй тюхтiй, втомлений, розчарований сам в собi. Проводжаючи дiвчину поглядом, вiн гасив сигару, залишав рахунок офiцiантовi, i виходив на вулицю.