Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Тепер, ставши на заднi лапи, вiн був зростом не нижче дорослого крикуна.

Очевидно, мушки вплинули й на розумовi здiбностi цього земноводного. У болотi пан Жаба проводив час за фiлософськими роздумами та став справжнiм мудрецем. Одна з тем, над якою вiн мiркував, стосувалася його талантiв, про якi мали дiзнатися всi. Висновок не забарився: що вiн досi робить у цiй глушинi?

І ось одного погожого для пан Жаба покинув болото й постав перед здивованими крикунами. А треба сказати, що крикуни нiколи в життi не бачили жаби, як, втiм, i наш мандрiвник нiколи ранiше не бачив крикунiв.

Проте iх було багато, а пан Жаба – один.

Прибулець вразив мiсцевих своiм незвичайним виглядом i надзвичайно розумними повчаннями. Тож не дивно, що йому були наданi надзвичайнi почестi. Вiдтодi пан Жаба вже не стрибав, як жаба, а стояв з поважним виглядом на заднiх лапах або сидiв у крiслi, витрiщивши для важностi очi. І називали його вже не жабою або паном Жабою, а з повагою: пан Жаба.

Поступово пан Жаба став надзвичайно важливою персоною на плоскогiр’i. Що б не сталося в краiнi чи в родинi, крикуни бiгли до нього за порадою. Вони дiлилися з ним своiми труднощами, а вiн радив, як iх подолати. До того ж повчати iх було простiше простого – наiвнi крикуни будь-яку нiсенiтницю сприймали за чисту монету, головне – треба було пiднести ii з глибокодумним виглядом.

На плоскогiр’i було невеличке озерце з чистою й напрочуд прозорою водою.

Саме бiля нього крикуни й побудували будинок для пана Жаби, i той жив у ньому собi на втiху. Вдень вiн сидiв у будинку, розряджений в оксамит i шовк, дивлячись на вiдвiдувачiв виряченими очима, а з вечора до свiтанку, поки нiхто не бачив, плескався в озерi.

Пан Жаба любив причепуритися. Зазвичай це були яскраво-жовтi оксамитовi панталони до колiн з золотими пряжками, на грудях – бiлий атласний жилет з рубiновими гудзиками, зверху – яскраво-жовтий фрак, на лапах – зеленi шовковi панчохи й черевики з червоноi шкiри.

Виходячи з дому, вiн натягав капелюх з пiр’ям, а в однiй з переднiх лап тримав тростину з золотою головкою.

У крикунiв нiколи не було нi короля, нi iншого правителя, тож цей вишукано одягнений пан сповнював iхнi серця почуттям законноi гордостi. Згодом у них стало за звичку за кожноi скрути бiгти до пана Жаби за порадою, тож поступово вiн став чимось на зразок правителя плоскогiр’я.